1 І прикликав Яков сини свої і каже: 2 Ой синове Якова! Скуптеся докупи, та послухайте, що скаже вам отець Ізраїль. 3 Ти, мій первенче, Рубене, сило моя перва! Ти й поважен, ти й потужен, всіх ти переважив, 4 Та филюєшся водою, задню пасти будеш; ліг бо на отецьке ложе, ложе ти зневажив, і зневажив і споганив батькову постелю! 5 Симеоне й ти Левію! Браттє ви між браттєм, та сестра знаряддє в зраді кривді стала. 6 Не ввійду я в вашу раду, поки й тху тихого, і до змови не пристану серцем чистим, чесним. Бо вони людей в завзятті мучили, вбивали, в безумі свойму терзали навіть і скотину. 7 Проклинаю їх нелюдське дике їх завзяттє; їх в Ізраїлі розсію, звергну у Якові. 8 Юда! Тебе возхвалить рідне браттє ревно, і вклонятись тобі будуть батька твого діти. 9 Юда левчук голодний; ситим будеш, синку, і хижацтвом пійдеш в гору; левом опочинеш: Мов той лев заляжеш спати, страшен, як левиця; хто зосьмілиться збудити, сон його стрівожить? 10 В Юди не похитнеться берло між коліньми, докіль мир постане в людях, чаяннє в народах. 11 В винограді він привяже зніжене ослятко, у найкращому, ослиці мазану дитину. У вині одежу виправ, платтє у червонім. 12 Од вина потуманіли ясні очі в його, від молока побіліли в його ситі зуби. 13 Зебулон седить над морем, судна знай вітає; його слуги пробувати будуть і в Сидоні. 14 Іссахар — осел костлявий між двома хлівами. 15 Бачить, що в землі родющій люба річ спочити; і на паньщині гне спину під тягар, працює. 16 Дан свій люд судити буде, рід свій в Якові. 17 Дан лежати на дорозї гадиною буде. Вкусить він коня за ногу, скине й їздеця він; навпаки впаде злякавшись, у сідлі не всидить. 18 На твою вповаю поміч, Господе, мій Боже! 19 Гад — напре на його військо, він побє потужне. 20 Ассер у житті роскішнім їсти ме хліб з туком, ласощі царські усім він вистачати буде. 21 Нафталій гіллє розкине пишним дубом. 22 Йосиф же, се вітка добра з дерева, що родить над криницею, да й стеле яблука по муру. 23 Націлялись в його з лука, стрелили, та лук свій 24 Він удержав у потузї. Руці не послабли. 25 Всемогущий благодатно, синку, тебе кропить з неба гарними дощами, із землі годує. 26 Ті ж бо всі благословення, що дознав отець твій, взяли гору над горами, вічними холмами. Ой нехай же на голову всі Йосифові зійдуть і на тімє осяйного князя між братами! 27 Бенямин, се в нас вовцюга, наситу не знає; вранці — він жере поживу, в вечір — здобич ділить. 28 Усе це дванайцятеро поколінь Ізрайлевих, і се промовив до них отець і благословив їх кожного, по благословенню його благословив їх. 29 І заповідав їм, і каже їм: Я пригорнусь до народу мого. Поховайте мене з отцями моїми в печері, що на полі Ефроновому Гетієвому, 30 В печері, що на полі Макпелевому, що перед Мамрійщиною в Канаан землі, що купив Авраам у Ефрона Гетія у державу на гробовище. 31 Там поховано Авраама й Сарру, жону його; там поховано Ізаака й Ребеку, жену його, і там поховав я Лею. 32 Куплене поле й печера на йому в синів Гетових. 33 І переставши Яков чинити заповіт синам своїм, простягнув нозї свої на постелі і розлучивсь із душею, та й пригорнувсь до народу свого.