2
1 Розсудив же я сам із собою се, щоб знов у смутку до вас не прийти.
2 Бо коли я завдаю смутку вам, то хто мене розвеселить, як не той, хто засмучений через мене.
3 І написав вам се, щоб, прийшовши не мав смутку від тих, котрими годилось би менї веселитись, певен будучи про всїх вас, що моя радість для всїх вас.
4 Бо з великого горя, і туги серця написав я вам з многими сьлїзми, не щоб ви смуткували, а щоб пізнали любов, котрої в мене пребагато до вас.
5 Коли ж хто засмутив, не мене засмутив, а від части (щоб не отягчив я) і всїх вас.
6 Доволї такому сієї кари від многих.
7 Так що напротив лучче простїть і утїште, щоб надто великий сум не пожер такого.
8 Тим же благаю вас, обявіть любов до него.
9 На те бо й писав я, щоб мати доказ од вас, чи у всьому ви слухняні.
10 Кому ж ви прощаєте, тому й я; бо й я, коли що кому простив, то ради вас перед лицем Христа,
11 щоб не подужав нас сатана; бо нам відомі задуми його.
12 Прийшовши ж у Трояду на благовістє Христове, як відчинено менї двері в Господї,
13 не мав я впокою в дусї моїм, не знайшовши Тита, брата мого; а, попрощавшись із ними, вийшов у Македонию.
14 Богу ж дяка, що завсїгди дає нам побіду в Христї, і пахощі знання свого обявляє через нас у всякому місцї.
15 Бо ми пахощі Христові Богу в тих, що спасають ся, і в тих, що погибають:
16 одним ми пахощі смерти на смерть, а другим пахощі життя на життє; та кого на се вистачить?
17 Не такі бо ми, як многі, що крамують словом Божим, а щиро, як од Бога, перед Богом, у Христї глаголемо.