1 Коли я почав лїчити-оздоровляти Ізраїля, виявилась неправедність Ефраїмова й лиходїйство Самариї; і ось, влазить злодїй, а розбишака рабує по улицях. 2 Вони й не здогадуються в серцях своїх, що я про їх ледарство знаю; і так тепер намножились і обгорнули їх ледарства їх, а всї вони перед лицем у мене. 3 Лиходїйством своїм звеселяють вони царя, оманами своїми — князїв. 4 Всї вони палають перелюбством, як піч, розпалена пекарем, що не підкладує дров, як замісить тїсто й воно вкисне. 5 День царський у нас! князї розгорячились до впаду вином, а царь простягає руку свою до висьмівників. 6 Зрада запалює їх серце, як піч; пекарь їх спить всю ніч, а вранцї горить вона палаючим огнем. 7 Всї вони, мов ті розпалені печі, палають; та й своїх суддїв глитають; падає царь за царем, не озвавшись до мене. 8 Ефраїм перемішався з народами чужими; Ефраїм, мов паляниця, не обертана (на жару), спалився. 9 Поїдають його силу чужоземцї, а йому про те й байдуже, вже посивіло й волоссє, він же й не бачить. 10 Гордощі Ізраїля понизені в їх таки очах, а таки вони не обернулись до Господа, Бога свого й не шукали його. 11 Ефраїм — немов той голуб безглуздий; кличе Египтян, ійде в Ассирию. 12 Та коли вони туди пійдуть, закину я на них сїть мою; мов те птаство піднебесне, я їх половлю-повалю, та й скараю, як се чула їх громада. 13 Горе їм, що вони відхилились зпід руки моєї; загибок їм, що так зрадливо відцурались від мене! Я рятував їх, вони ж неправду говорили проти мене. 14 Не обертались усїм серцем своїм до мене, коли голосили на постелях своїх; горнуться до хлїба й вина, а від мене далеко відходять. 15 Я навчав їх, скріпляв у них руки, а вони придумували ворохобню проти мене. 16 Вони обертались, та не до Всевишнього, поробились — як той лук несправний; поляжуть від меча князї їх за язик свій гордий; се буде насьміхом над ними в землї Египецькій.