1 Горе тобі, пустошнику*, що його не пустошено, (горе тобі) грабіжнику, що його не рабували! Бо, як скінчиш пустошити, то й тебе спустошать; а як скінчиш рабувати, то й тебе зрабують. 2 Господи, помилуй нас: на тебе вповаєм; будь нам правицею з раннього ранку, й нашим рятунком у нуждї! 3 Перед грозою голосу твого повтїкають народи; коли ти встанеш, розсїються невірні, 4 І будуть збірати добичу по вас, як гусїнниця збірає, кинуться на все, як сарана кидаєсь. 5 Високий Господь, що живе на висотах; він сповнить Сион судом і справедливостю. 6 І настануть про тебе часи безпечні, богацтво спасення, мудростї й знання, а страх Господень буде скарбом твоїм. 7 Ось, потужні їх кричать на улицях, а посли примирні гірко плачуть. 8 Стало пусто на дорогах, нема подорожних; поламав він умову, повалив місто — нїщо люде в його. 9 Земля сумує, млїє; Ливан у стидї, завмірає; Сарон став, як пустиня, а Базан з Кармелем і листє втеряли. 10 Отже я тепер устану, говорить Господь, тепер піднімусь, здіймусь у гору. 11 Вагонїєте від сїна, — вродите солому; подих ваш — огонь, він же й пожере вас. 12 І тодї будуть погане, як горюща вапна, як порубана тернина, згорять ув огні. 13 Слухайте, далекі, що я задумав вчинити, та й ви, близькі, пізнайте силу мою. 14 Затремтять грішники на Сионї; переляк огорне безбожних: хто ж зміж нас зможе жити коло огню, що все пожерає, хто з нас видержить коло вічного поломя? 15 А вже ж тілько той, хто ходить в справедливостї й говорить правду; хто цурається наживи з грабежі; хто вдержує руки від підкупу, хто на задуми кріваві уші затикає, й закриває свої очі, щоб зла й не бачити, 16 Такий жити ме, мов на висотах, мов за неприступними скелями схорониться; хлїб його йому подасться, й вода не зсякне в його. 17 Очі твої побачать Царя в славі його, увидять землю далеку; 18 Серце твоє буде тілько згадувати про страшне минуле: де той, що лїчив данину? де той, що робив перепись? де той, що розглядував башти? 19 Не побачиш більше люду жорстокого з глухою недослухною мовою, з язиком чудовищним, невторопним. 20 Подивися на Сиона, — се місто сьвяточних зборів наших, а очі твої побачать Ерусалим, пробуток мирний, незрушимий намет; стовпи його нїколи нїхто не вирве, й нї одна поворозка не пірветься. 21 Там Господь великий у нас витає, замість рік та перекопів широких; туди не ввійде нїяке веслове судно, анї корабель не перейде. 22 Бо Господь — суддя нам, Господь — законодавець нам, Господь царь наш; він спасе нас. 23 Твої ж (Ассуре) линви послабли, не вдержать щогли, не натягують вітрила. А тодї настане велике паюваннє здобичі, навіть калїки будуть жакувати. 24 І нїхто з осадників не скаже: „я не здужаю‟, а людям, що там будуть жити, відпустяться всї гріхи їх.