1 Упав Бел, повалився Набо*; божища ваші опинились на скотї та тягаровій худобі; що ви самі колись носили, се втомлена скотина носить. 2 Поспадали, попадали разом, не змогли охоронити тих, що їх несли, та й самі пійшли в нїщо. 3 Слухай же мене, Яковів доме й ти, ввесь ощадку дому Ізрайлевого, ви, що я від утроби прийняв вас, носив від матернього лоня! 4 Та й до старостї вашої, до сивого волоса в вас носити вас буду; бо я все той самий; як сотворив вас, так і носити му, піддержувати вас і хоронити. 5 Кому ж то ви мою подобу вподобили? з ким зрівняєте, і з ким поставите поруч, щоб ми показались однакі? 6 Висипають із мішка золото; важать срібло вагою; наймають золотаря, щоб зробив із того бога; бють поклони й припадають перед ним навколїшки; 7 І беруть його на плечі, несуть і становлять його на місцї; і стоїть він, не здвигнеться з свого місця; кричать до його кричма, та він не чує, не озветься, в бідї не поможе. 8 Спогадайте се й до серця, зрадники, собі прийміте. 9 Спогадайте давні давна, від початку віків, що я Бог, і нема иншого Бога, нема менї рівнї. 10 Я прорікаю заздалегідь наперед те, що колись буде, й від давнезних давен говорю про те, що ще не сталось; задуми мої спевняться, та й усе, що хочу, я вчиню. 11 Я покликав орла з востоку†, з країв далеких; він же спевнить те, що я призначив. Я бо сказав — і доведу се до кінця; призначив — і здїйсню. 12 Слухайте же мене, ви, тугі серцем, од правди далекі: 13 Я наближив уже мою справедливість, вона недалеко, й рятунок від мене не забариться; і дав Сионові спасеннє, Ізраїлеві — славу мою.