1 Як же ті трі мужі вже не відказували Йовові, тим що він себе мав за праведного, 2 Тодї запалав гнївом Еліуй Барахиїленко, з Бузу, з роду Рамового; а запалав гнїв його на Йова за те, що виправдував себе більш, анїж Бога; 3 А на трьох другів його досадував за те, що не знайшли влучної відповідї, а тільки винуватили Йова. 4 Еліуй же ждав, покіль Йов говорив, бо ті були старші його віком. 5 Як же побачив Еліуй, що уста тих трьох мужів не вміли більш відказувати, то й запалав гнївом. 6 От і озвавсь Еліуй Барахиїленко з Бузу так: Я молодий, а ви вже старцї: я боявсь висказувати мою думку. 7 Я собі думав: Нехай говорять днї, і многі лїта навчають мудростї. 8 Але дух у чоловіцї та вдохновеннє від Вседержителя дають йому розум. 9 Не самі ж тільки многолїтні розумні, та й не самі старцї знають правду. 10 От чому я говорю. Тим то вислухайте мене, виповім і я те, що знаю. 11 Ось, я вижидав, що ви казати мете, — вслуховавсь у ваші розсуджування, докіль ви придумували, що б сказати. 12 Пильно дивився на вас, та ось нї один із вас не спромігся доказати провину Йову, ба вже й перестали відповідати на слова його. 13 Не говоріте: ми знайшли мудрість у йому, й хиба Бог опрокине його, а не чоловік. 14 От же, коли б він обертав слова свої до мене, я б не по вашому вмів на його річ відказати. 15 Полякались, мовчять, перестали говорити. 16 А коли я жду, а вони не говорять, зʼупинились і вже не відказують, 17 То я відкажу й виявлю мою думку. 18 Повен я слова, й дух мій в менї розпирає мене. 19 Справдї, нутро моє, як молоде вино в зачиненій посудинї: воно готове розпукнутись, неначе міх новий. 20 Виговорюсь; стане менї легче; відчиню уста мої й відкажу. 21 Не дивити мусь на лице чоловіка й нїякому чоловікові лестити не буду, 22 Лестити бо я не вмію, нехай би й зараз убив мене Творець мій!