1 А від сього* тремтить серце в менї й зрушилось із місця свого. 2 Слухайте, слухайте грому; се голос, що виходить із уст його. 3 По під усїм небом реве він, блиск його — на всю землю. 4 Ззаду його гуде голос; грімить він голосом величі своєї й не зʼупиняє його, коли голос його почуто. 5 Гласом своїм грімить Бог предивно, творить дїла великі, нам недослїдимі. 6 Він каже снїгові: Окрий землю! Ливень і дощ в його волї. 7 Людям печатає руки†, щоб усї взнали дїло його. 8 Зьвір утїкає в свій сховок і держиться в своїх леговищах. 9 Буря приходить з полудня, з півночі ж — студень. 10 Від подиху Божого стає лід, і поверхність води стинається. 11 Вогкостю наповняє він хмяри, а облаки сиплють сьвітло його, 12 І пускаються вони в напрямі намірів його, щоб виконати те, що він приказує їм, на поверхнї заселеної землї, 13 Він велить їм ійти або на скараннє, або на благословеннє, або на помилуваннє. 14 Слухай же сього, Иове; стій і роздумуй чудні дїла Божі. 15 Знаєш же, як він послугуєсь ними, та як із хмари сьвітло викликає? 16 Розумієш же рівновагу хмар, се чудне дїло (Бога) найзвершеннїйшого в знаннї? 17 Як нагрівається одїж твоя, коли він спокійно дихне від полудня? 18 Або може то ти напинав з ним небеса, тверді, як дзеркало лите? 19 Навчи нас, що сказати йому? Ми бо в тій темряві нїчого поняти не можем. 20 Чи буде йому звіщено, що я говорю? Хиба ж сказав хто, що сказане доходить до його? 21 Тепер не видко ясного сьвітла зпоза хмар, але повіє вітер, і проясниться. 22 Сьвітла погода приходить із півночі, а кругом Бога страшна величність. 23 Вседержитель! Ми розумом дослїдити не можем його. Він великий силою, судом і повнотою правосуду. Він же нїкого й не пригнїтає. 24 То нехай впокоряються перед ним люде, й нехай дрожать перед ним усї, що в серцї мають себе за мудрих!