1 Слово, що надійшло до Еремії від Господа: 2 Устань та йди в домівку до ганчаря; там я дам тобі почути слово моє. 3 І пійшов я в домівку до ганчаря, і застав його за ганчарською роботою на кружалї. 4 І зопсувалась посудина, що саме лїпив її з глини, в руцї в його; й зробив він знов із неї другу посудину, як сам схотїв. 5 І надійшло до мене слово Господнє таке: 6 Чи не можу ж я вчинити з вами, доме Ізраїля, так, як сей ганчарь? сказав Господь. Ось, чим глина в руцї в ганчаря, тим і ви в мене в руцї, доме Ізрайлїв. 7 Часом погрожу я якому народові або царству, що викореню його, сокрушу, погублю; 8 Як же обернеться той народ, що я погрожував йому, та покине ледарство своє, то я одкладаю те лихо, яке задумав йому заподїяти. 9 Часом же проречу якому народові чи царству підняти його вгору й утвердити; 10 Він же стане коїти зло перед очима в мене й не слухати заповіту мого, — от я й відміню те добро, яким хотїв надїлити його. 11 Оце ж скажи мужам Юдиним і осадникам Ерусалимським: Так говорить Господь: Ось, я приготовив і задумав проти вас лихо; навертайтесь же кожний од злої дороги вашої і простуйте путї ваші й поступки ваші. 12 Вони ж кажуть: Не надїйся; ми ходити мем своїм робом і будемо ходити упрямо за нашим ледачим серцем. 13 Тим же то ось як говорить Господь: Поспитайте між народами, чи хто чував коли таке? (давна) дїва Ізрайлева вчинила страшенне дїло. 14 Чи покидає снїг високу скелю Ливанську? чи зсякають із других місць текучі холодні води? 15 Мої ж люде покинули мене; кадять марнотам, спотикнулись на дорогах своїх, покинули давнезні дороги, щоб блукати стежками по бездоріжжях, — 16 Щоби зробити свою землю пострахом, повсячасним сьміховищем, так що хто переходити ме нею, здивується й похитає головою своєю. 17 Наче восточнім вітром розвію людей сих перед ворогом; плечима, не лицем обернусь до них при лихій годинї. 18 А вони сказали: „Нумо, вчинїмо змовини проти Еремії; бо й без него не щезне закон у сьвященника й порада в мудрого й слово в пророка; нумо лишень, побиймо його язиком; не будемо прислуховатись словам його.‟ 19 Зглянься, Господи, на мене та почуй речі моїх противників! 20 Чи годиться ж віддячувати злом за добро? а вони менї яму копають. Спогадай, що я все стояв перед тобою, благаючи добра їм, аби гнїв твій од них одвернути. 21 Оце ж ти певно оддаси синів їх на голоднечу й самих їх подаси на поталу мечу, — щоб їх жени були бездїтницями та вдовицями, щоб чоловіки померли мором, а молодики полягли в бою від меча. 22 Із домівок їх буде чути крик, бо ти несподївано приведеш ватаги на них; за те що вони копають яму, щоб мене піймати, і розставляють потай сїтї на мої ноги. 23 Ти ж, Господи, знаєш усї їх задуми проти мене; не прости ж неправедностї їх, і гріхи їх не змивай перед лицем твоїм; нехай вони поваляться перед тобою; вчини з ними по правдї в часї гнїву твого.