1 Про Моаба так говорить Господь Саваот, Бог Ізрайлїв: Горе Неву-місту! воно спустошене буде; соромом окритий Киріятярим і звойований; та й Мизгав покриєсь стидом і в нїщо його обернуть. Замок високий обернено в посьміх! 2 Слава Моабова зникне навіки; Гесбону недолю готують: нумо, витратьмо його зміж народів! Та й ти, Мадмено, погибнеш; меч ійде за тобою. 3 Чути крик і з Оронаїму, і тут валять-опустошують страшно! 4 Стерто на порох Моаб, дїти його заридали. 5 Від підходячих у гору в Лухит голосний плач роздається, від спускаючихся в низ із Оронаїму зачуває ворог риданнє по спустошенню. 6 Утїкайте, рятуйте життє, наге, мізерне як та деревина серед пустинї. 7 Ти вповав на вироби рук твоїх, на твої достатки; за те ж пійдеш в неволю, ти самий, й бовван твій Хамос разом із своїми сьвященниками та князями своїми. 8 Прийде пустошник на кожний ваш город, й нї одно місто не остане цїле; погибне долина, спустїє поділлє, як заповів Господь. 9 Дайте Моабові крила навтеки летїти; бо в городах його буде безлюддє, нїкому буде в них проживати! 10 Проклят, хто справу Господню справляв би байдужно, проклят, хто спиняв би меча його, кров проливати! 11 Змалку жив Моаб у супокою, седїв на гущі своїй і не переливано його з посудини в другу посудину, його в неволю не займано зроду; тим то зоставався в йому й смак його, та й запах його не змінявся. 12 От же, говорить Господь, надходить час, що я пришлю до його переливачів, а вони переллють його, й опорожнять посуд його й глеки його порозбивають. 13 І окриється соромом Моаб задля Хамоса, як окрився стидом дом Ізраїля задля Бетеля, — надїї своєї*. 14 Що ви говорите: Ми хоробрі мужі, силачі до війни? 15 Нї! Моаб, наче вже опустошений, міста його, як би вже горіли, а вибрані молодики ваші, мов би на заріз пійшли, говорить Царь, — Господь Саваот імя його. 16 О, близька погибель Моабова, сквапно надходять злиднї його. 17 Пожальтесь його, всї його сусїди, й усї, що знаєте імя його, заголосїте: Як се зломилось жезло сили, палиця слави! 18 Ізійди вниз із висоти величі і сядь на місцї спраги, дочко-осаднице Дибону, вже бо наступає пустошник Моабу, й порозвалює твердинї твої. 19 Стань при дорозї, сусїдко-осаднице Ароерська, питай у тих, що, втїкаючи, шукають рятунку: Що таке сталось? 20 (а почуєш:) Осоромлений, Моаб, бо вже звойований; плачте, ридайте, вістїте в Арнонї, що Моаб — пустиня; 21 Що прийшов суд на рівнини, на Халон і на Яазу й на Мофат, 22 І на Дибон і на Нево й на Бет-Дивлатаїм, 23 І на Каріатаїм, і на Бет-Гамул і на Бет-Маон, 24 І на Керіот і на Восор та й на всї городи Моабські, як далекі, так і близькі. 25 Збито рога Моабові й зломано руку йому, говорить Господь. 26 Упоїте до пяна його, пишався бо проти Господа; нехай же валяється Моаб у своїй блювотинї й буде сьміховищем. 27 Хиба ж Ізраїль та не був сьміховищем у тебе? Чи то ж його та поймано між злодїями, що ти, було, як заговориш про него, так і похитуєш головою? 28 Покидайте ж тепер міста, ви осадники Моабські, та й живіте, мов голуби, що гнїздяться коло ввіходів у печери. 29 О, наслухались ми про гордощі Моабові — гордощі без міри, як він високо нїс себе, як пишався, як у гору неслося серце його. 30 Знаю я, говорить Господь, буйність його, та вона марна; пусті слова його; не здолїють того вчинити (що говорять). 31 Тим то й буду голосити по Моабові, плакати по всьому Моабові, буду зітхати по людях Кирхареських; 32 Плакати му по тобі, Севамо виноградня, тим плачем, що й по Язері: паростки твої сягали аж поза море, доходили до озера Язерського; аж се пустошник напав на лїтні плоди твої, на виноград спілий. 33 Утихли радощі й веселощі в тім Кармелю, в землї Моабський; я уйму вино в точилах; не будуть уже топтати в них, сьпіваючи; гук воєнний буде чути, а не гомін радісний. 34 Од плачу в Есевонї аж до Елеали й до Яаци залунає їх голос і від Сигора до Оронаїму, до третьої Егли; та й води в Нимримі повисихають. 35 Вигублю, говорить Господь, у Моаба тих, що приносять жертви на висотах та кадять богам його. 36 Тим же то серце моє тужить по Моабі, мов сопілка; стогном сопілки плаче серце моє по осадниках Кирхареських, всї бо багацтва, що вони надбали, поникли без слїду. 37 У кожного голова лиса, в кожного борода стрижена, руки подряпані, чересла веретищем окриті, 38 Скрізь у Моаба по кришах, майданах сумують-плачуть, я бо розбив Моаба, мов посудину непотрібну, говорить Господь. 39 Як же розбито його, — будуть із спожалїннєм говорити; як же Моаб осоромився, подавшись навтеки! і стане Моаб сьміховищем і острахом усїм сусїдам своїм; 40 Так бо говорить Господь: Ось він (Навуходонозор) орлом налетить, розпростре свої крила над Моабом: 41 Загорне міста, звоює твердинї, а серця в хоробрих Моабіїв стрівожаться в той час, як серце в жінки-породїлї. 42 І вигублений буде Моаб ізпроміж народів за те, що згордїв був проти Господа. 43 Переляк і яма й сїтї прийдуть на тебе, Моабський осаднику, говорить Господь. 44 Хто від ляку втече, впаде в яму; хто вийде з ями, попаде в сїт. Таке бо пошлю на Моаба в годину кари моєї, говорить Господь. 45 Наче в тїнї, схороняться у твердинї Есевонській втїкачі втомлені, та з Есевону вийде огонь, поломя з Сигону, й пожере бік Моабу, і тїмє сих людей непокірливих. 46 Горе тобі, Моабе! погинув нарід Хамоса; бо сини твої й дочки пійшли в неволю. 47 Та колись я поверну Моаба з полону, говорить Господь. Досі суд на Моаба.