1 І сталось, як прийшов Він у господу до одного із старших Фарисейських у суботу їсти хлїб, були й вони, назираючи Його. 2 І ось один чоловік у водянцї* був перед Ним. 3 І озвавшись Ісус, рече до законників та Фарисеїв, глаголючи: Чи годить ся в суботу сцїляти? 4 Вони ж мовчали. І взявши сцїлив його, та й відпустив. 5 І, озвавшись до них, рече: В кого з вас осел або віл упаде в колодязь, чи зараз не витягне його субітнього дня? 6 І не змогли вони відказати Йому знов проти сього. 7 Сказав же до запрошених приповість, постерігши, як перві місця вибирають, глаголючи до них: 8 Коли запрошений ти від кого на весїллє, то не сїдай на первому місцї, щоб часом поважнїщий тебе не був запрошений від него, 9 і прийшовши той, хто запросив тебе й його, не сказав тобі: Дай сьому місце; а тодї доведеть ся тобі з соромом останнє місце заняти. 10 Нї, коли ти запрошений, прийшовши сїдай на останньому місцї, щоб, як прийде, хто запросив тебе, сказав тобі: Друже, сїдай вище. Тодї буде тобі слава перед тими, що сидять з тобою. 11 Бо кожен, хто нести меть ся вгору, принизить ся, хто ж принизуєть ся, пійде вгору. 12 Рече ж і тому, що запросив його: Коли справляєш обід або вечерю, не клич приятелїв твоїх, нї братів твоїх, нї сусїд багатих; щоб часом і вони тебе не запросили, й не було тобі відплати. 13 Нї, коли справляєш гостину, запрошуй убогих, калїк, кривих, слїпих; 14 то будеш блажен, бо не мають чим віддати тобі; віддасть ся бо тобі у воскресенню праведних. 15 Почувши ж се один з сидячих з Ним, каже Йому: Блажен, хто їсти ме хлїб у царстві Божім. 16 Він же рече йому: Один чоловік справив вечерю велику, та й запросив многих; 17 і післав слугу свого часу вечері сказати запрошеним: Ійдїть, бо вже все готове. 18 І почали рядом відпрошуватись усї. Первий сказав йому: Поле купив я, то мушу пійти та подивитись на него. Прошу тебе, вибач менї. 19 А другий сказав: Пять ярем волів купив я, і йду спробувати їх. Прошу тебе, вибач менї. 20 А знов другий сказав: Я одруживсь, тому й не можу прийти. 21 І прийшовши слуга той, оповів панові своєму. Тодї прогнївившись господар, рече слузї своєму: Вийди хутко на дороги та на улицї городські, та вбогих, та калїк, та кривих, та слїпих поприводь сюди. 22 І рече слуга: Пане, сталось, як звелїв єси, та й ще є місце. 23 І рече пан до слуги: Вийди на шляхи та на загороди, та й силуй увійти, щоб повна була господа моя. 24 Глаголю бо вам, що нїхто з чоловіків тих запрошених не покоштує моєї вечері. 25 Ійшло ж із Ним пребагато народу; й обернувшись рече до них: 26 Коли хто приходить до мене, й не зненавидить батька свого, й матїр, і жінку, й дїти, й братів, і сестер, та ще й свою душу, не може учеником моїм бути. 27 І хто не носить хреста свого й не ходить слїдом за мною, не може бути учеником моїм. 28 Хто бо з вас, задумавши башту будувати, перше сївши не полїчить видатку, чи має на скінченнє? 29 щоб часом, як положить він основину, та не спроможеть ся скінчити, всї, дивлячись, не стали сьміятись із него, кажучи: 30 Що сей чоловік почав будувати, та й не спроміг ся скінчити. 31 Або який цар, ідучи на войну, ударити на другого царя, сївши перше не порадить ся, чи можливо з десятьма тисячами устояти проти того, хто з дванайцятьма тисячами йде на него. 32 Коли ж нї, то ще як той далеко, посли піславши, просить примирря. 33 Так оце всякий з вас, хто не відцураєть ся від усього свого достатку, не може моїм учеником бути. 34 Добро сіль; коли ж сіль звітріє, то чим приправити? 35 Нї в землю, нї в гній не годить ся вона; геть викидають її. Хто має уші слухати, нехай слухає.