1 Сину мій! хорони слова мої, й заповідї мої ховай у себе. 2 Хорони заповідї мої й жий, і науку мою, як зїницї очей твоїх. 3 Понавязуй їх на палцї собі, й понаписуй їх на скрижалях серця твого. 4 Скажи премудростї: Ти сестра моя! а розум назви рідним (братом). 5 Щоб вони давали острах тобі від жінки чужої, що мягкими словами промовляє. 6 Ось, я раз дивився кріз крату в вікно у моїй домівцї, 7 Та й побачив серед недосьвідних, — постеріг між молодими людьми нерозумного молодика, 8 Що йшов близенько її переулок і простував до будинку її при дорозї, 9 В вечірні сумерки, в нічній темряві й мороцї. 10 І ось — зустріч йому йде молодиця в блудничій одежі, і хитрим серцем, 11 Щебетлива й невгавуща; ноги її не втерплять перебувати в домівцї в себе: 12 То на улицї, то на майдані, і переулках кує вона зраду. 13 От і обняла його, поцїлувала та й каже без сорома в лицї: 14 В мене мирна жертва: сьогоднї я сповнила обітницї мої; 15 Тим і вийшла на зустріч тобі, щоб тебе відшукати, та й — знайшла тебе; 16 Постелю мою вслала я килимами, квічастими тканинами з Египту; 17 Почивальню мою запашила я миррою, алоєм та цинамоном; 18 Ходи ж, будем до самого ранку впиватись пестощами, насолоджуватись любовю; 19 Мужа бо дома нема, — вибравсь у далеку дорогу; 20 Сакву грошей забрав він із собою, вернеться, як місяць у повнї засьвітить. 21 Так і приманила його ласкавим щебетаннєм, взяла гору над ним солодкими словами. 22 Як стій, пійшов він за нею, як ійде віл під обух, наче пес на ланцюг, наче олень під вистріл, 23 Покіль стріла не пробє печінок йому наскрізь; так бідна пташка летить на сїло, й не знає, що воно їй на погибель. 24 Слухайте ж, дїти, мене, приникайте до слів уст моїх. 25 Нехай не надиться твоє серце на її дороги, не блукайся стежками її: 26 Многих вона зранила й повалила й много сильних убила; 27 Дом її — се битий шлях у преисподню, ведучий в саме мешканнє смертї.