1 Каже тоді архиєрей: Чи справді се так? 2 Він же рече: Мужі брати й батьки, слухайте: Бог слави явивсь отцеві нашому Авраамові, як був у Мезопотамії, перш ніж оселив ся він у Харані, 3 і рече до него: вийди з землі твоєї, і з родини твоєї, та йди в землю, що я тобі покажу. 4 Тоді вийшовши з землі Халдейської, оселив ся він у Харані, а звідтіля, як умер батько його, переселив його (Бог) у сю землю, де ви тепер живете. 5 І не дав йому насліддя в ній ні на ступінь ноги, а обіцяв дати йому її в державу і насінню його після него, як не було в него дитини. 6 Глаголав же Бог так, що буде насіннє його захожим у землі чужій, і підневолять його, і мучити муть чотириста років. 7 А народ, котрому служити муть, буду я судити, рече Бог; і після того вийдуть вони, та служити муть мені у місці сьому. 8 І дав йому завіт обрізання; і так породив Ісаака, та й обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Якова, а Яков дванайцять патриярхів. 9 А патриярхи через зависть продали Йосифа в Єгипет; і був з ним Бог, 10 і визволив його з усякого горя його, і дав йому ласку та премудрість перед Фараоном, царем Єгипецьким; і настановив його той правителем над Єгиптом і над усією господою своєю. 11 Прийшла ж голоднеча на всю землю Єгипецьку та Канаанську, та горе велике; і не знайшли поживи отці наші. 12 Почувши ж Яков, що є пшениця в Єгипті, післав отців наших найперш. 13 А другого разу був пізнаний Йосиф від братів своїх; і став ся знаним Фараонові рід Йосифів. 14 Піславши ж Йосиф, прикликав батька свого Якова і всю родину свою, сімдесять і пять душ. 15 Прийшов же Яков у Єгипет, і вмер, він і отці наші, 16 і перенесено їх у Сихем, і положено в гробі, що купив Авраам ціною срібла в синів Ємора Сихемевого. 17 Як же наближував ся час обітування, котрим кляв ся Бог Авраамові, ріс народ і намножувавсь у Єгипті, 18 аж поки настав инший цар, що не знав уже Йосифа. 19 Сей, хитрий проти роду нашого, мучив отців наших, щоб викидали діток своїх, щоб не бути їм живими. 20 Того часу родивсь Мойсей, і був угоден Богу; годовано його три місяці в хаті батька його. 21 Як же викинуто його, взяла його дочка Фараонова, й вигодувала його собі за сина. 22 І навчивсь Мойсей усієї Єгипецької мудрости, був же потужний у словах і в ділах. 23 Як же сповнивсь йому сороколітний час, забажало серце його одвідати братів своїх, синів Ізраїлевих. 24 І, побачивши одного обиженого, уступив ся за него, тай помстив ся за обиженого, вбивши Єгиптянина. 25 Думав же, що зрозуміють брати його, що Бог його рукою дає їм спасеннє; вони ж не зрозуміли. 26 Другого ж дня явив ся їм, як бились, і приводив їх до поєднання, говорячи: Мужі, ви брати; за що ви обижаєте один одного? 27 Той же, що обижав ближнього, відопхнув його, кажучи: Хто тебе настановив князем і суддею над нами? 28 Чи й мене хочеш убити, як убив єси вчора Єгиптянина? 29 Утік же Мойсей за словом сим, і зайшов у землю Мадиямську, де зродив двох синів. 30 А як уплило сорок років, явивсь йому в пустині під горою Синаєм ангел Господень у поломї огняного куща. 31 Мойсей же побачивши дивувавсь видіннєм; як же приступив він, щоб придивитись, роздав ся голос Господень до него: 32 Я Бог отців твоїх, і Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів. Затрусившись же Мойсей, не одважив ся придивлятись. 33 Рече ж йому Господь: Роззуй обувє ніг твоїх, бо місце, на котрому стоїш, — земля свята. 34 Дивившись видів я муку народу мого в Єгипті, і стогнаннє його чув я, і зійшов визволити його. І тепер іди, пішлю тебе в Єгипет. 35 Сього Мойсея, котрого відцурались вони, кажучи: хто тебе настановив князем та суддею над нами? сього Бог князем і збавителем післав рукою ангела, що явивсь йому в кущі (корчі). 36 Сей вивів їх, робивши чудеса та ознаки в Єгипті, й на Червоному морі, і в пустині сорок років. 37 Се той Мойсей, що сказав синам Ізраїлевим: Поставить вам Господь Бог ваш пророка з братів ваших, як мене; Його слухайте. 38 Се той, що був у зборі в пустині з ангелом, котрий промовляв до него на горі Синаї, та з отцями нашими, що прийняв живі слова, щоб дати нам. 39 Котрому не хотіли слухняними бути отці наші, а відопхнули його, і обернулись серцем у Єгипет, 40 говорячи Ааронові: Зроби нам богів, котрі б ійшли перед нами; бо Мойсей той, що вивів нас із Єгипту, не знаємо, що стало ся з ним. 41 І зробили телця в дні ті, і приносили посвяти ідолу, і втішались ділами рук своїх. 42 Одвернув ся ж Бог і попустив їх кланятись воїнству небесному, як написано в книзї пророків: Хиба заколене та посвяти приносили ви мені сорок років у пустині, доме Ізраїлів? 43 Ні, ви підняли намет Молохів і зорю бога вашого Ремфана, боввани, що поробили на поклоненнє їм; і переселю я вас дальш Вавилона. 44 Намет свідчення був у отців наших у пустині, як звелів Той, хто глаголав Мойсейові зробити його по взорцеві, який бачив. 45 Котрий також узявши отці наші винесли з Ісусом у державу поган, що прогнав Бог від лиця отців наших, аж до днів Давидових. 46 Котрий знайшов ласку перед Богом, і просив, щоб знайти намет для Бога Якового. 47 Соломон же збудував йому храм. 48 Тільки ж Вишній не в рукотворних церквах домує, як глаголе пророк: 49 Небо мені престол, а земля підніжок ніг моїх; який храм збудуєте мені? рече Господь, або яке місце відпочинку мого? 50 Хиба не моя рука зробила се все? 51 Люде тугошиі і необрізані серцем і ушима, ви завсіди Духові святому противитесь; як батьки ваші, так і ви. 52 Кого з пророків не гонили батьки ваші? і повбивали тих, що наперед звіщали про прихід Праведного, котрого ви тепер зрадниками й убийцями стались. 53 Ви прийняли закон через розпорядки ангелів, та й не хоронили його. 54 Почувши ж се, запалали серцем своїм, і скреготали зубами на него. 55 Він же, будучи повний святого Духа, споглянувши на небо, побачив славу Божу, й Ісуса, стоячого по правиці у Бога, 56 і рече: Ось, виджу небеса відчинені, і Сина чоловічого, стоячого по правиці в Бога. 57 Вони ж закричали голосом великим, позатуляли уші свої, та й кинулись однодушно на него, 58 і, випровадивши за город, укаменували його; а свідки поклали одежу свою у ногах у молодця, званого Савлом, 59 і каменували Стефана, молячогось і глаголючого: Господи Ісусе, прийми дух мій. 60 Приклонивши ж коліна, покликнув голосом великим: Господи, не постав їм сього за гріх. І, се промовивши, уснув.