1 Маючи бо закон тінь будучих благ, а не самий образ річей, щороку тими самими жертвами, які приносять без перестану, ніколи не може звершити приступаючих. 2 Ато б перестали приносити їх, не мавши вже ті, хто служить, ніякої совісти за гріхи, раз очистившись. 3 А в них що року (робить ся) спомни гріхів. 4 Не можна бо, щоб кров волова та козлина знимала гріхи. 5 Тим же, входячи у світ, глаголе: „Жертви і приносу не схотів єси, тіло ж наготовив Мені єси. 6 Огняні жертви і (жертви) за гріх не вподобав єси. 7 Тоді я сказав: Ось, ійду (у почині книги написано про мене) вчинити волю Твою, Боже.‟ 8 Сказавши вище: „Що жертва і принос і огняні жертви і (жертви) за гріхи не схотів єси, ані вподобав єси,‟ котрі по закону приносять ся, 9 потім рече: „Ось, ійду вчинити волю Твою, Боже.‟ Зносить перве, щоб друге поставити. 10 По сій-то волі освячені ми одним приносом тіла Ісус-Христового. 11 І всякий же священик стоїть що-дня служачи і много раз ті ж самі жертви приносячи, котрі ніколи не можуть зняти гріхів. 12 Він же, принісши одну жертву за гріхи, сів на завсіди по правиці Бога, 13 дожидаючи далій, доки положять ся вороги Його підніжком ніг Його. 14 Одним бо приносом звершив на віки освячуємих. 15 Свідкує ж нам і Дух святий; по реченому бо перше: 16 „Се завіт, що завітувати му з ними після тих днів‟, глаголе Господь: „Давши закони мої в серця їх, і в думках їх напишу їх, 17 і гріхів їх і беззаконий їх не споминати му вже.‟ 18 А де відпущеннє гріхів, там нема вже приносу за гріхи. 19 Оце ж, браттє, маючи свободу входити у святиню кровю Ісусовою, 20 дорогою новою і живою, котру обновив нам Він завісою, се єсть тілом своїм, 21 і Єрея великого над домом Божим, 22 приступаймо з щирим серцем в повноті віри, окропивши серця від совісти лукавої, і обмивши тіло водою чистою; 23 держімо непохибне визнаннє надії (вірен бо Той, хто обіцяв) 24 і назираймо один одного, заохочуючи до любови і добрих діл, 25 не покидаючи громади своєї, як у деяких є звичай, а один одного піддержуючи, і стілько більше, скілько більше бачите, що наближується день. 26 Бо коли ми самохіть грішимо, прийнявши розум правди, то вже не зостається жертви за гріхи, 27 а якесь страшне сподіваннє суду і огняний гнів, що має пожерти противників. 28 Хто відцурав ся закону Мойсейового, при двох або трьох свідках, смерть йому без милосердя: 29 Скільки ж, думаєте, гіршої муки заслужить, хто Сина Божого потоптав і кров завіту, котрою освятив ся, вважав за звичайну, і Духа благодати зневажив? 30 Знаємо Того, хто промовив: „Мені відомщеннє, я віддам, глаголе Господь‟; і знов: „Господь судити ме людей своїх.‟ 31 Страшно впасти в руки Бога живого. 32 Згадайте ж перші дні, в котрі ви, просвітившись, перенесли велику боротьбу терпіння, 33 то на зневагу і знущаннє виставлювані, то буваючи спільниками тих, що так жили. 34 Бо і в моїх кайданах ви зо мною мучились, і жакуваннє маєтків ваших з радістю приймали, відаючи, що маєте собі маєток на небесах вічний і луччий. 35 Не кидайте ж сьміливости вашої, котра має нагороду велику. 36 Терпіннє бо вам треба мати, щоб, волю Божу вчинивши, прийняли обітуваннє. 37 Вже бо незабаром ось, ось Грядущий прийде, і не загається. 38 „А праведний з віри жив буде,‟ і: „Коли хто малодушен, не вподобає душа моя його.‟ 39 Ми ж не малодушні (собі) на погибель, а віруючі на спасеннє душі.