1 Чому перед Вседержителем не закриті часи (відплати), а хто шанує його, чом не знає про ті дні його? 2 Межі пересувають, займають отари та й гонять пасти, мовляв би, свої; 3 Граблять осла в сиротини, у вдовиці беруть в заклад корову єдину; 4 Вбогих спихають з путя, пригноблені всі мусять ховатись. 5 Се, — як осли дикі в степу, виходять вони на свою роботу, вставши рано, на здобуваннє (харчі); степ їх годує й дітей їх; 6 Жнуть вони на полі чужому й збирають виноград у придавлених; 7 Нагі ночують люде, не маючи чим одягтися, ні вкритись на студені; 8 Мокнуть на дощах з гори, туляться попід скелями. 9 Рвуть вони від грудей сироту, вбогих закладами граблять. 10 Вони змушують їх блукати нагими, без одежі, й голодних — годуватись (збіраним) колоссєм; 11 Між мурами бють (нещасні) олій про них, топчуть (грозди) в точилі, та й смагу терплять. 12 У місті стогнуть люде, душа гублена квилить, а Бог сього не боронить. 13 Є між ними й вороги світла, що не знають шляхів його, й не ходять стежками його. 14 Досвіта встає убийник, вбиває бідного й нужденного, а ніччю стає злодієм. 15 Темряви й те око жде, що до перелюбок ласе; говорить: ніхто не побачить мене, — та й вид собі закриває. 16 В пітьмі підкопуються в доми, що по днині собі їх запримітили; світла вони не хотять знати. 17 Бо густа тьма — се їх ранок, із мороком дружні вони, люба їм пітьма да страхи. 18 Такий є легкий собі — хоч би й поверх води. О, проклята доля його на землі! Нехай і не бачить дороги садів виноградних! 19 Посуха й спеки пожирають, хоч би й сніжну воду; оттак безодня — грішників. 20 Нехай відцурається такого матерня рідна утроба; нехай лакомляться на нього черви; нехай загине про його память; мов та деревина, нехай зломиться беззаконник! 21 Він гнобить бездітну, що не роджала дитини, й вдовиці не чинить добра. 22 Він і дужих перемогає силою своєю; він устає, і ніхто не певний життя свого. 23 А Бог подає йому безпеку, — він же ж на те й вповає — та очі його (Бога) видять таких поступки. 24 Піднялись вони високо, — та ось і нема їх; падають і вмірають, як кожний на світі, й неначе колоссє, стинаються. 25 А коли се не так, то хто мою льжу докаже, й в ніщо оберне мову мою?