1 В місяці Нисані, на двайцятім року царя Артаксеркса, стояло перед ним вино. І я взяв вино та подав цареві, і, здавалось, не був я смутний перед ним. 2 Але царь промовив до мене: Чого ти сумний на виду; ти не слабий, сього не видко, а певно смуток на серці? Я злякався вельми, 3 І сказав цареві: Нехай живе царь по вік! Як же не має бути смутним лице моє, коли город, місце гробовищ батьків моїх, стоїть опустошене, й ворота його попалені огнем! 4 І сказав царь до мене: Чого ж ти бажаєш? Я помолився Богові небесному, 5 І сказав цареві: Коли царська ласка, й коли слуга твій запобіг ласки перед лицем твоїм, то пошли мене в Юдею, в місто, де гробовища батьків моїх, щоб я одбудував його. 6 І сказав мені царь і цариця, що седіла коло його: Як довго протягнеться твоя вандрівка, й коли вернешся? І сподобалось цареві послати мене; й я означив час. 7 І сказав я цареві: Коли царська ласка, то дав би мені листи до зарічних начальників краєвих, щоб давали мені пропуст, доки я не дійду до Юдеї, 8 Та й лист до Асафа, доглядника лісів царських, щоб дав мені деревні на ворота в твердині, що при домі Божому, й на міські мури, та на дім, в котрому б мені жити. І дав мені царь, бо добродійна рука Бога мого була надо мною. 9 І прийшов я до зарічних начальників краєвих і віддав їм письма царські. А царь послав був зо мною військових начальників із верховцями. 10 Коли перечув про се Санаваллат, Хороніт і Товія, слуга Амманицький, то їм стало дуже досадно, що прийшов чоловік піклуватись про добро синів Ізрайлевих. 11 І прийшов я в Ерусалим. І пробув там три дні, 12 І встав я вночі, і кілька чоловік зо мною, і нікому не сказав, що поклав Бог мій мені на серце зробити для Ерусалиму; животини ж не було при мені ніякої, окрім тієї, що на їй я їхав. 13 І проїхав я вночі через Долинні ворота перед Драконовою криницею до воріт Гнояних, і оглядів я розвалені мури Ерусалиму й його ворота, спалені огнем. 14 І приїхав я до воріт Криничаних і до царського водопроводу, але там не було місця, щоб пройти животині, що була підо мною, 15 І я поїхав назад через потік вночі й оглядав мур, і, проїхавши знов через Долинні ворота, вернувся. 16 І не знали начальники, куди я ходив, та що я роблю: ні Юдеям, ні священникам, ні суддям, ні старшинам, ні иншим робітникам я до того часу нічого не казав. 17 Опісля же сказав я їм: Ви бачите нужду, в якій ми знаходимось: Ерусалим спустошений, й ворота його спалені огнем; ходім, побудуймо мури Ерусалимські й не будьмо довше в пониженні. 18 І я оповідав їм про добродійну для мене руку Бога мого, а так само й слова царя, що він говорив мені. І сказали вони: будемо будувати, — і скріпили руки свої на добре діло. 19 Почувши про се, Санаваллат, Хороніт та Товія, слуга Амманицький, та Гешем, Араб, сьміялись із нас і говорили з погордою: Що се за діло, що ви робите? Чи не задумуєте ви часом збунтуватись проти царя? 20 Я дав їм одповідь і сказав їм: Бог небесний, Він нам допоможе, а ми, слуги його, розпочнемо будувати; вам же нема частки, ні права ні згадки про вас у Ерусалимі.