1 Давид же втік із Навату, в Рамі, та й сказав Йонатанові: Що я вчинив і в чому вина моя та переступ мій проти панотця твого, що він хоче стратити мене? 2 І відказав йому Йонатан: ні, ти не вмреш; ось отець мій не чинить нічого, ні великого, ні малого, не виявивши мені; чого ж би він скривав се передо мною? ні, сього не буде. 3 А Давид на те: Панотець твій знає добре, що ти прихилен до мене, та й думає: нехай не знає сього Йонатан, щоб не журився; тим часом — так певно, як живе Господь і як живеш ти, проміж мною й смерттю один тільки ступінь! 4 І відказав Йонатан Давидові: чого забажає душа твоя, все я чинити му. 5 І каже Давид Йонатанові: Завтра новомісяць, і мені належиться седіти з царем за столом; але відпусти мене, я сховаюсь у полі до вечора третього дня. 6 Коли про мене поспитає панотець твій, так скажи: Давид одзволивсь у мене, щоб пійти в своє місто Бетлеєм, бо там будуть приносити рокову жертву від усієї родини його. 7 Коли скаже на се: Добре! так буде спокій рабу твойму; як же закипить гнівом, так знати меш тоді, що він надумавсь, якесь лихо заподіяти. 8 Покажи милость рабові твойму, ти ж бо ввійшов у Господню вмову з рабом твоїм, і коли на мені вагонить яка провина, так убий ти мене; про що тобі вести мене до панотця твого? 9 І відказав Йонатан: Ніяк не буде сього з тобою, бо коли б я справді дознавсь, що в мого панотця задумано вчинити лихе діло над тобою, так хиба б же я тебе не остеріг? 10 І відказав Давид Йонатанові: Коли б мене хто небудь сповістив, чи не дав тобі панотець сердиту відповідь! 11 І сказав Йонатан Давидові: Ось ходімо в поле. І вийшли обидва на поле. 12 От і каже Йонатан Давидові: Як живе Господь, Бог Ізрайлів: я завтра около сієї пори, або позавтра, допитаюсь у панотця мого, і наколи буде що добре про Давида, а я тоді не пошлю до тебе й не сповіщу тебе про те, 13 Нехай те й те вдіє Господь з Йонатаном та ще й причинить йому. Коли ж панотець мій постановив заподіяти зло тобі, то я й про те сповіщу тебе, а тоді йди в мирі, і нехай Господь буває з тобою, як він бував із моїм панотцем. 14 Але й ти, як я буду жити, вчиниш надо мною милосердє Господнє; 15 А коли б я вмер, то не віднімай милости твоєї від мого дому повіки, навіть тоді, як повикоренює Господь ворогів Давидових одного за одним із землі. 16 Так учинив Йонатан умову з домом Давида, і сказав: Нехай помститься Господь над ворогами Давидовими! 17 І заприсяг Йонатан Давидові ще раз у любові своїй до його, бо любив його як свою душу. 18 І каже Йонатан йому: Завтра новомісяць, то про тебе питати муть (бо твоє місце буде порожнє); 19 Аж до третього дня питати муть про твоє місце; то ж третього дня прийди на те місце, де ховавсь уперед, та й сядь коло каменя Азель; 20 Я ж пущу туди три стріли, наче б стріляв до мети. 21 А також посилати му хлопця кажучи йому: Йди шукай стріли; і як скажу хлопцеві: стріла лежить ось де перед тобою, неси сюди! то ти приходь ід мені, бо все гаразд, так певно, як живе Господь. 22 Коли ж кликну молодикові так: стріла лежить від тебе далій, тоді йди собі, бо Господь відсилає тебе; 23 Що ж до розмови нашої, дак нехай Господь буде свідком між мною й тобою по віки. 24 І сховався Давид у полі. Як же настав новомісяць, сів царь за столом обідати. 25 І сів царь на свойму звичайному місці, на покуті, і встав Йонатан, Абенир же сів побіч Саула, а Давидове місце зісталось порожнє. 26 Та Саул не сказав того дня нічого, бо думав, що се так лучилось, що Давид нечистий, що не очистився. 27 Прийшов і другий день у новому місяці, а місце Давида оставало порожнє. Тоді сказав Саул свому синові Йонатанові: Чом се Ессеєнко ні вчора, ні сьогодні не прийшов до обіду? 28 І відказав Йонатан Саулові: Давид випрохав у мене відзвіл у Бетлеєм; 29 Відпусти, каже, мене, бо в нас у місті родова жертва, і брат мій покликав мене; коли твоя ласка, так одпусти мене, братів моїх одвідати; через те ж то він і не прийшов до царського обіду. 30 І закипів Саул гнівом на Йонатана й сказав йому: Сину ти ледащичин! Я добре знаю, що ти здружився з Ессеєнком на сором собі самому й на сором матері твоїй! 31 Бо всі дні, поти син Ессеїв жити ме на землі, не встоїш ні сам ти, ні твоє царство. Оце ж пошли, нехай приведуть його перед мене: бо його призначено на смерть! 32 І відказав Йонатан Саулові, батькові свойму, та й поспитав: За що йому вмірати? що він провинив? 33 І метнув на його Саул списом, думаючи влучити в його. От і впевнивсь тоді Йонатан, що його батько постановив убити Давида. 34 І встав Йонатан ізза столу в палкому гніву, та й не їв другого дня в новому місяці, бо гірко йому було за Давида, та й що й його самого осоромив батько його. 35 Назавтра ж вийшов Йонатан умовленої з Давидом доби на поле з молодим хлопцем. 36 І каже свойму хлопцеві: Біжи будеш шукати стріли, що я випускаю. Як же хлопець побіг, він випустив стрілу поза його. 37 Як прийшов же хлопець до стріли, що випустив Йонатан, крикнув Йонатан за хлопцем і сказав: Стріла лежить дальше від тебе! 38 І знов крикнув Йонатан хлопцеві: Скорше біжи, не гайся! Хлопець підняв стрілу та й приніс панові свойму. 39 Хлопець же не знав ні про що, тільки Йонатан та Давид знали про сю річ. 40 І передав Йонатан свою зброю хлопцеві, що був при йому, і звелів йому: Йди, однеси в місто. 41 Тим часом же, як ійшов хлопець додому, знявся Давид із місця, що на полудні, і припав лицем до землі та й уклонився тричі. І поцілувались вони й плакали один з одним; Давид же плакав більше. 42 І каже Йонатан Давидові: Йди в мирі; що ж до того, що ми заприсяглись в імя Господнє, то нехай буде Господь між мною й тобою, як і між моїм і твоїм потомством у вічні часи. 43 І встав Давид і пійшов, а Йонатан вернувся в місто.