1 Одного разу, як царь жив у своїй палаті, а Господь дарував йому впокій перед усіма ворогами його, 2 Промовив царь до пророка Натана: Оце я живу в кедровій палаті, а скриня Господня находиться за наметовими полотнами! 3 І відказав Натан цареві: Все, що маєш на серці, чини, бо з тобою Господь. 4 Але тієї самої ночі було слово Господнє до Натана: 5 Ійди, скажи рабові мойму Давидові: Так говорить Господь: Чи тобі ж та будувати мені дім на пробуток? 6 Атже ж я не пробував в домі з того часу, як вивів синів Ізрайлевих із Египту та й по сей день, а ходив у наметі й скрині! 7 Чи промовив же я хоч слово, блукаючи з Ізраїлем кругом, которому з поколінь, що його призначував пасти мій нарід, Ізраїля: Чому не збудуєте мені кедрової палати? 8 Оце ж скажи слузї мойму Давидові: Так говорить Господь Саваот: Покликав я тебе з овечого пасовища, щоб ти був князем над моїм народом Ізраїлем, 9 І був з тобою всюди, куди ні обертавсь єси, й повикоренював поперед тебе всіх ворогів твоїх, і вчинив імя твоє великим, рівне іменням найбільших на землі, 10 І вкажу я народові мойму Ізраїлеві місце й насаджу його там, і буде супокійно жити на свойму місці, й не буде вже більш тревожитись, і безбожні люде не тіснити муть його більш, так як уперед, 11 З того часу, як поставив я судді над моїм народом Ізраїлем; і пошлю тобі впокій перед усіма ворогами твоїми. І Господь звіщає отсе тобі, що Господь збудує тобі дом. 12 А як сповниться твій час, і ти спочнеш з отцями твоїми, то я признячу потомство твоє по тобі, що вийде з тіла твого, наслідником твоїм, і вчиню довговічним царство його. 13 Він збудує дім іменні мойму, й я впотужню царський престол його на віки. 14 Я буду йому отцем, а він буде мені сином, а коли він провинить, покараю його людською лозиною й людськими карами; 15 Милості ж моєї не відійму від нього, як відняв я від Саула, що його відкинув перед очима твоїми. 16 І буде непорушний дім твій й царство твоє передо мною во віки, й престол твій стояти ме віками. 17 Всі отсі слова й все те видиво переказав Натан Давидові. 18 І пійшов царь Давид і став перед Господом, і промовив: Хто я, Господи Боже, й що таке мій дом, що ти мене так звеличив? 19 І то ще мало видалось в очах твоїх, Господи, Боже мій; ти ще й на дальші часи простер обітниці твої на дім раба твого. Се вже по людському, Господи мій, Господи! 20 Що ще може сказати тобі Давид? Ти знаєш слугу твого, Господи мій, Господи! 21 Задля слова твого й по серцю твойму чиниш ти се, що відкриваєш всю отту велич рабові твойму. 22 У всьому великий єси, Господи мій, Господи, й нікого нема рівного тобі, й нема Бога опріч тебе, по всьому тому, що ми своїми ушами чули. 23 І де другий народ, що був би рівен твойму народові Ізраїлеві, сьому єдиному народові на землі, задля котрого приходив Бог, щоб придбати його собі в народ, і прославити своє імя, й вдіяти велике й страшне перед народом твоїм, що його викупив собі від Египтян, вбиваючи народи й боги їх? 24 І ти укріпив собі твій нарід Ізраїля про вічні часи, щоб він був твоїм народом і ти, Господи, зробивсь його Богом. 25 А тепер, Господи Боже, справди обітницю, що виповів єси про твого раба й про його дім про вічні часи, й вчини так, як сказав єси. 26 І нехай звеличиться ймя твоє по всі вічні часи, щоб говорено: Се Господь Саваот — Бог над Ізраїлем, а дім раба твого Давида нехай стоїть твердо перед тобою. 27 Задля того, що ти, Господи Саваот, Боже Ізрайлів, обявив рабові твойму: Збудую дім тобі, то раб твій набрав духа, вознести тобі сю молитву. 28 Оце ж, Господи мій, Боже, ти єси Бог, і слово твоє правда незмінна, коли ти дав сю величню обітницю рабові твойму. 29 Почни отже, й благослови дім раба твого, щоб він вічно стояв перед тобою, ти бо, Господи мій, Боже, обітував се, й за твоїм благословеннєм благословен буде дім раба твого во віки.