1 Тодї скликав Соломон громадські мужі Ізрайлеві й всї голови в поколїннях, князї Ізраїлських родин, до себе в Ерусалим, щоб перенести скриню завіту Господнього з Давидового города, се є з Сиону. 2 І позбірались до царя Соломона на сьвято усї Ізрайлитяни в місяцї Етанимі, - се семий місяць. 3 І прибули всї громадські мужі Ізрайлеві, й взяли сьвященники скриню, 4 І понесли скриню Господню й намет громадський, з усїм сьвятим знарядом, що був у наметї, й несли все сьвященники й левіти. 5 Царь же Соломон і вся громада Ізраїльська, що при йому скупилась, ійшли перед скринею, тим часом як жертвовано воли й вівцї, стільки, що не зложити їм і лїку. 6 І внесли сьвященники скриню завіту Господнього на її місце, у Сьвяте Сьвятих під крила херувимів; 7 Бо херувими простирали крила над місцем скринї й прикривали скриню й носила її зверху. 8 А носила були такі довгі, що їх кінцї можна було бачити з сьвятинї, тільки з надвору не було їх видко. І зостаються вони там по сей день. 9 У скринї ж не було нїчого крім двох камяних таблиць, що зложив там Мойсей на Горебі, коли вчинив був Господь завіт із синами Ізрайлевими, як вийшли вони з Египту. 10 Як же повиходили сьвященники із пресьвятої сьвятинї, сповнила хмара храмину Господню. 11 І не могли сьвященники за хмарою стояти там і служити службу, бо храм Господень сповнився славою Господньою. 12 Тодї промовив Соломон: Господь сказав, що пробувати ме в мрацї; 13 Оце ж я построїв дім тобі на пробуток, місце, де ти вовіки жити будеш. 14 І повернув царь лице своє й привітав благословеннєм усю громаду Ізрайлеву, як уся громада Ізрайлева стояла. 15 І промовив: Хвала Господеві, Богу Ізрайлевому, що глаголав устами своїми панотцеві мойму Давидові, й нинї справдив те рукою своєю! А глаголав тако: 16 З того часу, як вивів я мій нарід Ізраїля з Египту, не вибрав я города нї в одному з поколїнь Ізрайлевих, щоб менї дом збудовано, де перебувало б імя моє, а вибрав Давида, щоб він був над моїм народом Ізраїлем. 17 І було вже в мого панопя на думцї збудувати храм іменню Господа, Бога Ізрайлевого; 18 Та Господь сказав панотцеві мойму Давидові: Що задумав єси збудувати храм іменню мойму, се добра в тебе думка, 19 Тільки ж не тобі будувати менї храм, а твойму синові, що вийшов із чересел твоїх, той збудує храм іменню мойму. 20 І справдив Господь слово своє, що виповів, бо я вступив на місце панотця мого Давида, й засїв на престолї Ізрайлевому, як обітував Господь, і збудував храм іменню Господа, Бога Ізрайлевого, 21 І приладив місце на скриню, що в нїй завіт Господень, зложений ним із батьками нашими, як вивів їх із Египту. 22 І приступив Соломон до жертівника Господнього поперед всієї громади Ізрайлевої, й зняв руки свої 'д небу, 23 І промовив: Господи, Боже Ізрайлїв! нема бога, що був би тобі рівня, нї на небі вгорі, нї на землї внизу. Ти хорониш заповіт і милость слугам твоїм, що ходять перед тобою з усього серця. 24 Ти й кметеві твойму, панотцеві мойму Давидові, додержав того, що обітував йому; що устами твоїми глаголав єси, те сьогоднї рукою твоєю довершив єси. 25 Тепер же, ой Господи, Боже Ізрайлїв, додерж рабові твойму, мойму панотцеві Давидові, все що обітував єси йому словами: не переведеться у тебе передо мною седючий на престолї Ізрайлевому, аби тільки сини твої дбали на дорозї своїй про те, щоб ходити передо мною тим робом, яким ходив ти. 26 Справди ж, Боже Ізрайлїв, обітницю твою, що дав єси рабові твойму Давидові, отцеві мойму! 27 Чи Богові ж бо справдї жити на землї? Небо й небо небес тебе не 'біймуть, атож би сей храм обняв, що збудовав я тобі? 28 Та зглянься на молитву й благаннє слуги твого, Господи, мій Боже, й почуй взиваннє й мольбу, що раб твій оце тебе вмоляє. 29 Нехай очі твої вночі й у день споглядають на храм сей, на се місце, що про його обітував єси: ймя моє буде там! Ой вислуховуй же молитви, якими раб твій на сьому місцї буде молитись! 30 Вислуховуй мольбу слуги твого й народу твого Ізраїля, коли вони будуть молитись на сьому місцї. Вислуховуй в місцї пробутку твого, на небі, вислуховуй і милосердися! 31 Коли хто провинить ближньому свойму й наложать на його божбу, щоб побожився, й прийде він, щоб поклястись, перед жертівника твого у сьому дому, 32 Тодї вислухай з неба й вчини присуд над слугами твоїми: скарай винного, обернувши справу його на його ж голову, безвинного ж оправди, давши йому по його правдї. 33 Коли твій нарід Ізраїль буде звойований ворогом, за те що провинив, відтак же обернуться вони до тебе й узнають імя твоє, та благати муть тебе в сьому дому, 34 Тодї ти почуй з неба й прости гріхи твого народу Ізраїля, й приведи їх назад у ту землю, що надїлив єси батькам їх. 35 Коли небо буде замкнене й не крапне дощем за те, що провинять тобі, й коли молитись муть вони на сьому місцї й взнають імя твоє й навернуться від провини своєї, бо ти впокорив їх, - 36 Тодї почуй на небі, й прости гріхи слуг твоїх й народу твого Ізраїля, вказавши їм добру путь, щоб нею простували, й пошли дощ на землю твою, що надїлив єси народові твойму в наслїдню державу. 37 Коли постане голоднеча на землї, чи то помор, коли буде закажений воздух, засуха, ржа, або сарана, або черви, коли тїснити ме ворог у землї його, або буде яка нужда, чи хороба яка, - 38 Усяку молитву, взяке благаннє від якої людини з усього народу твого Ізраїля, коли вони почують горе в серцї свойму й простягнуть руки свої до сієї сьвятинї, 39 Почуй у небі, в місцї пробутку твого, й помилуй; вчини й відплати кожному по заслузї його, так як ти взнаєш серце його, один бо ти знаєш серце всїх синів людських: - 40 Щоб вони страхалися тебе по всї днї, покіль жиють на землї, що надїлив єси нашим батькам. 41 Коли ж би чужениця, що не з твого народу Ізраїля, прийшов із далекого краю задля імення твого, - 42 Бо вони чути муть про велике імя твоє, про твою руку потужну й простягнуту правицю, - коли б він прийшов і молився перед сим храмом, 43 То почуй й його з неба, з місця, де престолуєш, і вчини все те, про що покликати ме до тебе чужениця, щоб усї народи на землї взнали ймя твоє, щоб і вони боялись тебе, як нарід твій Ізраїль, та щоб дознались, що ймям твоїм називається храм сей, що я збудував. 44 Коли вийде нарід твій на війну проти ворога свого тим шляхом, яким пошлеш його, й молити меться Господеві, обернувшись проти города, що вибрав єси, й проти храму, що я збудовав іменню твойму, 45 То почуй з неба молитву й благаннє їх і вдовольни їх. 46 Коли вони провинять тобі - бо нема чоловіка без провини, - а ти в гнїву подаси їх на поталу ворогові, а той займе їх у полонь і відведе у ворожу землю, чи далеко чи близько, 47 І вони схаменуться в землї, куди зайнято їх у полонь, і навернуться і будуть молитись до тебе у землї їх нашийників і мовлятимуть: Ми провинили, ми безбожні, ми грішні, 48 І коли обернуться до тебе з усього серця й з усієї душі в ворожій землї, куди зайнято їх, і молити муться до тебе, обернувшись до землї, що надїлив єси батькам їх, до городу, що вибрав єси й до того дому, що збудував я йменню твойму, 49 Тодї вислухай на небі, в місцї пробутку твого, їх молитву й благання і вчини, чого їм треба; 50 І помилуй твій нарід, у чому провинили вони тобі, й прости всї переступи їх проти тебе, й нехай змилосердяться до них ті, що позаймали їх у полонь, і пожалують їх; 51 Бо вони твій нарід і твоє наслїддє, що вивів їх єси з Египту, з тієї залїзної печі. 52 Нехай (уші й) очі твої будуть отворені на благаннє слуги твого й на молитву народу твого Ізраїля, щоб вислуховувати їх завсїди, коли вони взивати муть до тебе; 53 Бо ти вилучив їх у наслїддє собі з усїх народів на землї, як се сказав єси через слугу твого Мойсея, коли виводив єси батьків наших із Египту, Владико Господи! 54 Як докінчив Соломон всї цї молитви й благання до Господа, піднявся він із перед жертівника Господнього, де стояв навколїшках із простягнутими у небо руками. 55 І ставши благословив усю громаду Ізраїля грімким голосом сими словами: 56 Благословен Господь, що надїлив нарід свій Ізраїля впокоєм, як обітував! Не зосталось марним нї одно слово з усїх величніх обітниць, що дав через раба свого Мойсея. 57 Нехай же буде з нами Бог наш, як він був із нашими батьками. Нехай не покидає нас і не відпихає нас. 58 Нехай прихиляє до себе серце наше, щоб ми ходили путьми його й пильнували заповідей його, установ його й законів його, що заповідав він батькам нашим. 59 І нехай будуть сї слова, що я промовив у молитві перед Господом, близькі Господеві, Богові нашому, в день і в ночі, щоб він подавав усе потрібне слузї свойму і народові свойму Ізраїлеві на всякий день, 60 Щоб усї народи на землї зрозуміли, що Господь є Богом, і нїхто инший; 61 І нехай серце ваше буде неподїльно віддане Господу, Богу нашому, щоб ми ходили в установах його і держали заповідї його, як се оце й дїється. 62 За сим царь і ввесь Ізраїль принесли жертву перед Господом. 63 І принїс Соломон на мирню жертву Господеві двайцять і дві тисячі волів а сто двайцять тисяч овець. Сим робом осьвятили храм Господень царь і всї Ізрайлитяне. 64 Того ж дня осьвятив царь середню часть двора перед храмом Господнїм, приносячи там усепалення, й хлїбову жертву й товщ на жертву мирню; бо мідяний жертівник, що стояв перед Господом, був надто малий, щоб на йому помістити всепаленнє й хлїбову жертву й тук жертви мирньої. 65 І справив Соломон того часу сьвято й ввесь Ізраїль із ним, - збір величезний, що зійшовся від входу в Етам аж до ріки Египетської, перед Господом, Богом нашим, через сїм день і ще сїм день, то є через чотирнайцять день. 66 На восьмий же день відпустив Соломон нарід. І благословили вони царя й розійшлись по домівках своїх, радїючи в серцї задля всього доброго, що виявив Господь слузї свойму Давидові й народові свойму Ізраїлеві.