1 Були ж і лжепророки між людьми, як і між вами будуть лжеучителї, котрі введуть єресї погибелї, і відцуравшись викупившого їх Владики, приведуть на себе скору погибіль. 2 І многі підуть за їх погибіллю, котрі дорогу правди хулити муть; 3 і в зажерливостї придуманими словами вас підходити муть, для котрих суд з давнього часу не гаїть ся, і погибіль їх не дрімає. 4 Бо коли Бог ангелів, що згрішили, не пощадив, а кинув їх в окови пекольної темряви, і передав, щоб хоронено їх на суд; 5 і коли первого сьвіта не пощадив, а самовосьмого Ноя, проповідника правди, охоронив, повідь на сьвіт нечестивих допустивши; 6 і коли городи Содому й Гоморру засудив на руїну, обернувши в попіл, і поставивши, яко приклад для будучих безбожників, 7 а ізбавив праведного Лота, омерзенного розпустним життєм безбожників; 8 (живучи бо між ними праведник той, дивлячись і слухаючи про беззаконні дїла, день в день мучив праведну душу;) 9 то й знає Господь побожних з покуси вибавляти, неправедних же хоронити про судний день на муки, — 10 найбільше ж тих, що ходять в слїд за тїлом в нечистому хотїнню, і зневажають начальство; що сьміливі, самолюбні, не лякають ся хулити власть, 11 хоч ангели, кріпостю і силою більшими бувши, не приносять проти них перед Господа докоряючого суду. 12 Сї ж, як безсловесні зьвірі, природні, що родять ся на лови і забиттє, хулять, чого не розуміють, і в зотлїнню своїм загинуть, 13 і нагороду неправди приймуть. Солодкими вважають вони дочасні розкоші; вони — самий сором і беззаконнє, розкошують в обманьстві своїм, їдаючи з вами; 14 очі мають повні прелюбодїяння і неперестаючого гріха, надять душі неутверджені; серце в них навчене до зажерливости, се — дїти прокляття; 15 котрі, опустивши праву дорогу, заблудили, йдучи дорогою Валаама, сина Восорового, що полюбив неправедну нагороду, 16 тільки ж мав кару за своє беззаконнє, бо підяремник нїмий, проговоривши чоловічим голосом, остановив нерозум пророка. 17 Се жерела безводні, хмари, хуртовиною гонимі, котрим чорна темрява на віки захована. 18 Промовляючи бо великими і марними словами, принаджують хотїннєм тїла та розпустою тих, що ледво утїкли від живучих в блудї, 19 обіцяючи їм волю, самі бувши слуги зотлїння; хто бо ким подужаний, того він і невольник. 20 Коли бо, утїкши від нечистоти сьвіта через пізнаннє Господа і Спаса Ісуса Христа, однакож, знов замотавшись, бувають подужані, то останнє їх — гірше первого. 21 Лучче би їм було не пізнати дороги правди, як, пізнавши, одвернутись від переданої їм сьвятої заповіди. 22 Довело ся ж їм по правдивій приповістї: „Пес вертаєть ся до своєї блювотини‟, а „свиня, скупавшись, (іде) валятись у калюжу‟.