1 Були ж у церкві, що була в Антиохиї, деякі пророки та вчителї: Варнава та Симеон, званий Нигером, та Лукий Киринейський, та Манаіл, зрощений з Іродом четверовластником, та Савло. 2 Як же служили Господеві та постили, рече Дух сьвятий: Відлучіть менї Варнаву та Савла на дїло, до котрого покликав я їх. 3 Тодї вони, попостивши та помолившись і положивши руки на них, відпустили їх. 4 Вони ж, послані від Духа сьвятого, прийшли у Селевкию, а звідтіля відплили в Кипр. 5 І, бувши в Саламинї, проповідували слово Боже по школах Жидівських; мали ж і Йоана за слугу. 6 Пройшовши ж остров аж до Пафи, знайшли одного чарівника, Жидівського лжепророка, на ймя Вар-Ісуса, 7 котрий був у старости Сергія Павла, чоловіка розумного. Сей, покликавши Варнаву та Савла, бажав слухати слово Боже. 8 Противив ся ж їм Єлима чарівник (так бо перекладаєть ся імя його), шукаючи одвернути старосту од віри. 9 Савло ж, — (він же) й Павел, сповнившись сьвятим Духом, і подивившись на него, 10 сказав: Ой ти, повний усякого підступу і всякого зла, сину дияволів, вороже всякої правди! чи (нїколи) не перестанеш розвертати праві дороги Господнї? 11 Оце ж рука Господня на тебе, й будеш слїпий, і не бачити меш сонця до часу. І зараз обняв його туман і темрява й слоняючись (мацяючи) шукав, хто б його провів за руку. 12 Тодї видївши староста, що сталось, увірував, дивуючись наукою Господньою. 13 Пустивши ся ж із Пафи ті, що круг Павла, прийшли в Пергию Панфилську; Йоан же, відлучившись від них, вернувсь у Єрусалим. 14 Вони ж, перейшовши з Пергиї, прибули в Антиохию Писидийську, і ввійшовши в школу субітнього дня, посїдали. 15 Як же прочитано з закону та пророків, післала старшина шкільна до них, говорячи: Мужі брати, коли маєте слово утїшення до людей, то промовте. 16 Вставши ж Павел і повівши рукою, рече: Мужі Ізраїлські і богобоязливі, слухайте: 17 Бог народу Ізраїлського вибрав отцїв наших, і підняв угору народ, як був він захожим у землї Єгипецькій, і рамям високим вивів їх з неї. 18 І до сорока лїт годував їх у пустинї. 19 А зруйнувавши сїм народів у землї Канаанській, попаював їм землю їх. 20 А після сього лїт з чотириста й пятьдесять давав (їм) суддїв до Самуїла пророка. 21 А потім забажали вони царя, і дав їм Бог Саула, сина Кисового, чоловіка з роду Беняминового, на сорок лїт. 22 А відсунувши його, підняв їм Давида за царя, котрому сьвідкуючи, рече: Знайшов я Давида сина Єссеєвого, чоловіка по серцю моєму, котрий вчинить усю волю мою. 23 Із його ж насїння підняв Бог по обітуванню Ізраїлеві Спасителя Ісуса, 24 перед котрого приходом проповідував Йоан хрещеннє покаяння всьому народові Ізраїлевому. 25 Сповнивши ж Йоан путь свій, рече: Хто я, думаєте ви? Се не я. А ось іде за мною, котрому я недостоєн обувє ніг розвязати. 26 Мужі брати, синове роду Авраамового, і всї богобоязливі між вами, вам слово спасення сього послано. 27 Ті бо, що жили в Єрусалимі, і князї їх, не зрозумівши сього і голосів пророчих, читаних що-суботи, сповнили їх, осудивши Його, 28 і, не знайшовши нїякої вини смерти, просили Пилата убити Його. 29 Як же скінчилось усе, що про Него писано, знявши з дерева, положили у гробі; 30 Бог же воскресив Його з мертвих. 31 Многі днї являв ся Він тим, що поприходили з Ним з Галилеї в Єрусалим; вони сьвідки Його перед людьми. 32 А ми вам благовіствуємо обітуваннє, дане отцям, 33 що його Бог сповнив нам, дїтям їх, піднявши Ісуса, як і в другій псальмі написано: Син мій єси Ти; я сьогоднї родив Тебе. 34 А що воскресив Його з мертвих, так, що більш не вернеть ся на зотлїннє, то так глаголав: дам вам сьвятий Давидів завіт. 35 Тим і в иншій (псальмі) глаголе: Не даси Сьвятому твоєму видїти зотлїння. 36 Давид бо, послуживши своєму родові, Божою волею уснув, і положено його до батьків його, і ввидїв зотлїннє; 37 Той же, що Його Бог підняв, не видїв зотлїння. 38 Відоме ж нехай буде вам, мужі брати, що через Него вам прощеннє гріхів проповідуєть ся; 39 і від чого не могли ви у законї Мойсейовім оправдити ся, у Тому всякий віруючий оправдуєть ся. 40 Гледїть же, щоб не прийшло на вас те, що сказано в пророків: 41 Дивіть ся, гордівники, та дивуйтесь, та й пощезайте, бо дїло роблю я в днї ваші, дїло, котрому не увірили б, коли б хто розказував вам. 42 Як же виходили вони з школи, просили їх погане, щоб і другої суботи говорили слова сї. 43 Як же розійшлась школа, тодї многі з Жидів і побожних нововірцїв ішли слїдом за Павлом та Варнавою, котрі, розмовляючи з ними, напоминали їх, щоб пробували в благодатї Божій. 44 А другої суботи мало не ввесь город зібрав ся слухати слово Боже. 45 Видївши ж Жиди народ, сповнились завистю, і перечили речам Павла та хулили. 46 Озвавшись Павел та Варнава, сказали сьміливо: До вас треба було перше промовити слово Боже; коли ж відкинули ви його і вважаєте себе за недостойних життя вічнього, то ось обертаємось до поган. 47 Так бо заповів нам Господь: Я поставив тебе сьвітлом поганам, щоб був ти на спасеннє до краю землї. 48 Слухаючи ж погане, зрадїли, і прославляли слово Господнє, і увірували, скільки було їх призначено до вічнього життя. 49 Розносило ся ж слово Боже по всїй тій сторонї. 50 Жиди ж наустили побожних та поважних жінок і перших у городї, і підняли гоненнє на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із гряниць своїх. 51 Вони ж обтрусивши порох од ніг своїх на них, пійшли в Іконию. 52 Ученики ж сповнились радощами та сьвятим Духом.