2
Потім, по чотирнайцяти лїтах, пійшов я знов у Єрусалим із Варнавою, взявши з собою й Тита. А пійшов я по відкриттю, і предложив їм благовістє, котре проповідую між поганами, тільки на самотї, значнїщим, чи не марно я ходжу або ходив. Та й Тит, що був зо мною, не був, яко Грек, примушений обрізатись. А лжебратам, що крадькома ввійшли, щоб підгледїти волю нашу, що маємо в Христї Ісусї, щоб нас підневолити, ми анї на годину не поступились, корючись, щоб істина благовістя пробувала в вас. Від тих же, що здають ся чим бути (які вони колись були, менї байдуже: Бог не дивить ся на лице чоловіка); ті (кажу), що здають ся (чим бути), на мене нїчого не наложили. Нї, противно, зрозумівши, що звірено менї благовістє необрізання, яко ж Петрові обрізання: (хто бо допоміг Петрові до апостольства обрізання, допоміг і менї між поганами;) і, пізнавши благодать, дану менї, Яков, та Кифа, та Йоан, що здавали ся стовпами, дали правицї менї та Варнаві на товаришуваннє, щоб ми (були) для поган, а вони для обрізання; 10 тільки щоб ми вбогих памятали, про що й я дбав, щоб се чинити. 11 Як же прийшов Петр в Антиохию, устав я проти него в вічі, бо заслужив докору. 12 Перше бо нїм прийшли деякі від Якова, він їв з поганами; як же прийшли, таївсь і відлучавсь, боячись тих, що були з обрізання. 13 Лицемірили з ним також і инші Жиди, так що й Варнава зведений був лицемірством їх. 14 Та, як побачив я, що вони неправо ходять по євангелській істинї, то я сказав Петрові перед усїма: коли ти, бувши Жидовином, живеш попоганськи, а не пожидівськи, то на що примушуєш поган жити пожидівськи? 15 Ми по природї Жиди, а не грішники з поган; 16 та знаючи, що не оправдуєть ся чоловік дїлами закону, а тільки вірою в Христа Ісуса, і ми увірували в Ісуса Христа, щоб оправдитись вірою в Христа, а не дїлами закону; бо не оправдить ся дїлами закону нїяке тїло. 17 Коли ж, шукаючи оправдитись у Христї, і самі явились грішниками, то чи Христос не служитель гріху? Нехай не буде! 18 Бо коли я знов будую, що зруйнував, то переступником себе представляю. 19 Я бо через закон законові умер, щоб жити Богові. 20 Я розпятий з Христом; живу ж уже не я, а живе Христос у менї; а що живу тепер у тїлї, то живу вірою в Сина Божого, що полюбив мене і видав себе за мене. 21 Не відкидаю благодати Божої; коли бо через закон праведність, то Христос марно вмер.