1 Авраам же був старий, у лїтах приклонних, і Господь благословив Авраама в усьому. 2 І каже Авраам рабові свойму, найстаршому в господї в його, що правив усїм достатком його: Ось положи руку твою під стегно моє. 3 І заклену тебе Господом, Богом небесним і Богом земним, що не візьмеш синові мойму жени з дочок Канаанських, що між ними живу. 4 А тільки в землю мою, де я родивсь, пійдеш і до роду мого, та й візьмеш жену синові мойму Ізаакові відти. 5 Каже ж до його раб: Коли б то не схотїла йти молодиця слїдом за мною в землю сю, чи вернути сина твого в землю, що з неї вийшов єси? 6 Каже ж до його Авраам: Остерегайся вертати сина мого туди. 7 Господь, Бог неба й Бог землї, що вивів мене з господи панотця мого із землї, що в нїй родився, той що глаголав менї, і що клявся менї глаголючи: Тобі оддам землю сю й насїнню твойму, той пошле ангела свого перед тобою, дак і візьмеш жену синові мойму Ізаакові звідти. 8 Коли ж би не схотїла молодиця пійти за тобою, чист будеш од закляття мого; тільки сина мого не вертай туди. 9 І положив раб руку свою під стегно Авраамові, панові свойму, та й клявсь йому про сю річ. 10 І взяв раб десятеро верблюдів з між верблюд пана свого і з усякого добра в господаря свого, та й пійшов, бо всї добра господаря його були в його руцї, та знявсь і пійшов у Месопотамію, у Нахорів город. 11 І поставив верблюди під городом навколїшки коло колодязя водяного надвечір, як виходять жінки брати воду. 12 І каже: Господе, Боже пана мого Авраама, погоди менї сьогоднї і сотвори милость панові мойму Авраамові. 13 Оце я став коло колодязя водяного, дочки ж міських людей виходити муть брати воду. 14 І нехай буде дївчина, що їй скажу: Нахили водоносного глека твого напитись менї, і промовить менї: Пий, я й верблюди твої понаповаю, нехай вона буде та, що наготовив рабові твойму Ізаакові, і по сьому відатиму, що сотворив єси милость панові мойму, Авраамові. 15 І сталось, перш нїж він промовив, аж ось Ребека й виходить, що родилась Бетуїлові, Милчиному синові, жінки Нахорової, брата ж Авраамового, і держачи водоноса на плечі свойму. 16 Дївиця ж була дуже вродлива, дївувала ще, нїхто не взнав її. Війшовши ж до колодязя, сповнила водоноса свого та й ійде вгору. 17 Побіг же раб на вперейми, та й каже: Дай менї напитись з водоноса твого. 18 Вона ж каже: Пий, добродїю. І хутенько зняла водоноса на руку, та й дала йому напитись до схочу. 19 І напоївши каже: І верблюдам твоїм наливати му докіль понапиваються. 20 І хутенько спорожнила водоноса в пійло та й метнулась ізнов до колодязя черпнути води та й улила верблюдам усїм. 21 Чоловік же придивлявся до неї мовчки, щоб зрозуміти, чи погодив Бог у дорозї йому, чи нї. 22 Сталося ж, як перестали всї верблюди пити, узяв чоловік каблучку золоту, вагою в пів секля, та двї запинки на руки їй, у десять секлїв ваги. 23 І поспитав її та й каже: Чия єси дочка? Скажи менї, чи єсть у панотця твого в господї місце про нас на ночлїги? 24 Вона ж каже йому: Дочка я Бетуїлова, сина Милчаного, що його вродила Нахорові. 25 І каже йому: І соломи й харчі в нас доволї, і місце є про ночлїги. 26 І дякуючи Господу чоловік поклонивсь, 27 І каже: Благословен Господь, Бог пана мого Авраама, що не оставив без милостї своєї й правди пана мого, і менї погодив Господь прибути в домівку брата пана мого. 28 І побігла дївиця і зʼясувала в господї матері своїй сї речі. 29 Ребецї ж доводивсь братом на імя Лабан. І метнеться Лабан до чоловіка до колодязя. 30 І сталось, як побачив каблучку й запинки на руках у сестри своєї, і як почув слова Ребечині, сестри своєї, що каже: Так мовляв менї чоловік, дак прийшов Лабан до чоловіка, аж він стоїть при верблюдах коло колодязя. 31 І каже: Увійди, благословенний од Господа. Чого стоїш ізнадвору? Я ж наготовив господу й місце про верблюди. 32 І ввійшов чоловік у господу, і порозсїдлував верблюди, і дав Лабан соломи й сїна верблюдам і води помити ноги йому і людям, що були з ним. 33 І поставив перед ними наїдки. Він же каже: Не їсти му, поки не виповню мого посольства. І каже: Говори. 34 І говорить він: Раб Авраамів я. 35 Господь же благословив пана мого велико, і зробивсь він великим; і дав йому товар і отари, і срібло й золото, і раби і рабинї, і верблюди й осли. 36 І вродила Сарра, жона пана мого, сина панові мойму, як була стара, і оддав йому все, що мав. 37 І закляв мене пан мій говорючи: Не візьмеш ти жени синові мойму зміж дочок Кананейських, що я седжу в їх землї, 38 А в господу панотця мого пійдеш і до роду мого, і візьмеш мойму синові жону звідти. 39 Сказав же я панові мойму: А може не схоче молодиця зі мною йти. 40 Каже тодї менї: Господь, що перед ним ходжу, пошле ангела свого з тобою, і погодить у дорозї твоїй, і візьмеш ти жену синові мойму з мого роду, і з дому панотця мого. 41 Тодї будеш чист од заклинання мого; коли бо дійдеш до родини моєї, і не дадуть тобі, будеш чист од заклинання мого. 42 І прийшовши сьогоднї до колодязя, казав я: Господе, Боже пана мого Авраама, коли погодив єси в дорозї моїй, що її оце верстаю, 43 Ось я став коло колодязя водного, і дочки городянські виходять брати воду, і коли буде дївиця, що ій промовлю: Дай менї напитись із водоноса твого трохи води, 44 І скаже менї: І ти пий, і верблюдам твоїм вільлю, нехай ся буде жена, що наготовив Господь мого пана синові. 45 І перш, нїж я промовив у серцї мойму, вже Ребека йшла з водоносом на плечі, і спустилась вона до колодязя, і набрала води. І сказав я їй: Дай, будь ласко, напитись менї. 46 І хутенько зняла вона водоноса свого із себе на руку, та й каже: Пий, і верблюди твої понаповаю. От я напивсь і верблюди мої понаповала. 47 І поспитав її, і промовив: Чия дочка єси, повідай менї. Вона ж каже: Дочка я Бетуїла Нахоренка, що вродила йому Милка. І дав я їй каблучку і запинки на руки її. 48 І дякуючи поклонивсь Господу, і благословив Господа Бога пана мого, Авраама, що погодив менї в дорозї праведній, узяти дочку в брата панового синові його. 49 Оце ж, коли ви сотворите милость і правду до пана мого, повідайте менї, щоб я повернувсь або праворуч, або лїворуч. 50 Відказуючи ж Лабан та Бетуїл сказали: Від Господа прийшло се дїло. Не зможемо тобі сказати проти нї лихого, нї доброго. 51 Ось, Ребека перед тобою, возьми її та й піди, і нехай буде вона жоною синові пана твого, яко же глаголав Господь. 52 І сталось, як почув раб Авраамів словеса сї, поклонився до землї Господу. 53 І повносив раб сосуди золоті і срібляні, і сукнї, та оддав Ребецї, і подав гостинцї братові її й матері її. 54 І їли й пили, і він і чоловіки, що були з ним, та опочили, і повставали в ранцї, і каже: Відпустїте мене до пана мого. 55 Промовили ж браттє її й мати її: Нехай пробуде дївиця з нами з десяток день, а потім і пійде. 56 Він же каже до них: Не держіте мене. Господь погодив у дорозї менї; мушу йти до пана мого. 57 Вони ж сказали: Прикличмо дївицю, та й спитаймо її з уст її. 58 І прикликали Ребеку, і казали їй: Чи пійдеш з чоловіком сим? Вона ж каже: Пійду. 59 І відпустили Ребеку, сестру свою, і мамку її, і раба Авраамового, і хто з ним були. 60 І благословили Ребеку, і промовили до неї: Нехай же родяться від тебе, сестро наша, тисячі тисяч, і потомство твоє нехай підгортає під себе царини ворогів твоїх! 61 Уставши ж Ребека й рабинї її посїдали на верблюди, та й пішли з чоловіком. І взяв раб Ребеку, та й пішов. 62 Ізаак же прийшов з Бейер-Лахай-Рої; жив бо він у землї полуденнїй. 63 Вийшов же над вечір Ізаак на поле, розігнати думки. І позирне очима своїми, та й бачить, ідуть верблюда. 64 І позирнувши Ребека очима своїми, побачила Ізаака та й ізскочила з верблюда. 65 І каже рабові: Хто сей чоловік, що йде по полю на зустріч нам? Каже ж раб: Се пан мій; вона узявши намітку, закуталась. 66 І повідав раб Ізаакові все, що вчинив. 67 Увійшов же Ізаак у намет матері своєї, і взяв Ребеку, і стала йому жінкою, і влюбив її, і втїшивсь Ізаак по Саррі, матері своїй.