1 І вставши Яков на ноги, пійшов у землю восточню. 2 Дивиться, коли ж колодязь на степу, і було там три отарі овець, що полягали коло його. З того бо колодязя наповано стада. Над усьтєм же колодязьним лежав камінь великий. 3 І скуплювались там усї стада, і одвалювано каменя від усьтя колодязного, і наповано вівцї, та й знов навалювано каменя на усьтє колодязне на місцї свойму. 4 Рече ж їм Яков: Браттє, звідки ви? Вони ж кажуть: Ми з Гарану. 5 Рече ж їм: Чи знаєте Лабана Нагоренка? Вони ж кажуть: Знаємо. 6 Рече ж їм: Чи жив, здоров? Вони ж кажуть: Жив і здоров. Ось і Рахеля, дочка його, йде з вівцями. 7 І рече Яков: Ще дня багацько, не пора скуплювати докупи скотину. Понаповайте вівцї, та йдїть, пасїте. 8 Вони ж кажуть: Не зможемо, докіль усї отарі скупляться докупи, та одвалять каменя з колодязного усьтя; тодї й понаповаємо вівцї. 9 Ще ж він говорив до них, аж ось Рахеля пригналась із отецькими вівцями; вона бо доглядала їх. 10 І сталось, як зуздрів Яков Рахелю, дочку Лабанову, брата матері своєї, приступив Яков, одвалив каменя від усьтя колодязного, та й напоїв вівцї Лабанові, брата материного. 11 І поцїлував Яков Рахелю, та й заплакав у голос. 12 І повідав Рахелї, що він брат отця її, і що він син Ребечин. І побігши вона, повідала панотцеві свойму сї речі. 13 Сталось ж, як почув Лабан вістї про Якова, побіг зустріч йому, і обнявши його цїлував, і ввів його в господу свою, і повідав Лабанові всї речі сї. 14 І каже йому Лабан: Справдї від костей моїх і від тїла мого єси ти. І пробув з ним днїв місяць. 15 Каже ж Лабан Яковові: Що брат менї доводишся, чи то ж мусиш робити на мене дармо? Скажи менї, яка тобі плата. 16 У Лабана ж та було дві дочцї: старша на імя Лея, меньша ж Рахеля. 17 Лея недуговала очима, Рахеля ж була високого зросту, й принадна видом вельми. 18 Уподобав же Яков Рахелю, і каже: Парубкувати му в тебе сїм год за Рахелю, дочку твою меньшу. 19 Каже ж йому Лабан: Лучче менї тобі оддати її, нїж мусїв би другому мужеві. Живи зо мною. 20 І парубкував Яков за Рахелю сїм років, і здались вони йому, наче кілька днїв, тим що любив її. 21 Каже ж тодї Яков Лабанові: Дай менї жену мою; бо сповнивсь речінець мій, щоб увійти до неї. 22 Зібрав же Лабан усїх мужів громадських і зробив учту. 23 І сталось у вечорі, що взяв він Лею, дочку свою, та й увів до Якова. І ввійшов до неї Яков. 24 Дав же Лабан Леї, дочцї своїй, Зелфу, рабиню свою за служебку. 25 Сталося ж у раньцї, дивиться, се була Лея. І каже Яков Лабанові: Що се ти вдїяв менї? Чи не задля Рахелї ж парубкував я в тебе? Про що ж так ошукав єси мене? 26 Відказав же Лабан: Неможна так чинити в нашій землї, видавати меньшу перше старшої. 27 Скіньчай же тиждень сей; я дам тобі й ту за роботу, що робити меш на мене ще сїм других лїт. 28 Учинив же Яков так, та й скіньчив тиждень з сією; і дав йому Лабан Рахелю, дочку свою, за жінку. 29 Дав же Лабан Рахелї дочцї своїй Баллу, рабиню свою, за служебку. 30 І ввійшов до Рахелї, влюбив же Рахелю більш нїж Лею. І парубкував у його других сїм років. 31 Бачив же Господь, що ненавидна була Лея, відчинив утробу їй: Рахеля ж була неплідна. 32 І завагонїла Лея, і вродила сина, і дала йому імя Рубен, говорючи: Певно зглянувся Господь на моє горе. Тепер же любити ме мене чоловік мій. 33 І завагонїла знов, і вродила сина і каже: Що почув Господь, яка я ненавидна, тим дав менї й сього сина. І дала йому імя: Симеон. 34 І завагонїла знов, і вродила сина і каже: Тепер же буде мій чоловік прихилен до мене; породила бо йому три сини. Тим дала йому імя: Левій. 35 І завагонїла знов, і вродила сина, і каже: Теперь дякувати му Господеві. Задля того дала йому імя: Юда. Та й перестала роджати.