1 Видиво Ісаїї, сина Амосового, яке видїв про Юдею й Ерусалим за Юдейських царів Уззії, Йоатама, Ахаза й Езекії: 2 Слухайте, небеса й вважай, земле, бо Господь говорить: Я виховав синів і дав зріст їм, а вони зворохобились проти мене. 3 Віл знає господаря свого, й осел — ясла пана свого, а Ізраїль не знає мене, народ мій не розуміє. 4 О, горе, народе грішний, народе привалений беззаконностями, роде лиходїїв, сини погибелї! Покинули Бога, занедбали сьвятого Ізрайлевого, відступились взад від його! 5 Куди, в яке місце вас іще бити, коли ви не перестаєте бути упрямими? Кожна голова в ранах, кожне серце хворе. 6 Від підошви в нозї та й до тїмя на голові нема в йому здорового місця: рани, синяки, рани гниючі не вичищені, не перевязані й не змягчені оливою. 7 То ж буде земля в вас опустошена, міста ваші огнем спалені; поля ваші в ваших таки очах чужі будуть пожерати; все опустїє, — звичайно, опустошене чужинцями. 8 І останесь дочка Сионська†Місто Ерусалим., наче шатро в винограднику, наче будка в городї, як місто збурене. 9 Як би Господь не зіставив із нас невеликого останку, — ми були б те, що й Содома, погибли б, як і Гоморра. 10 Слухайте ж Господнє слово, ви, князї Содомські‡Край жидівський стався неначе новітною Содомою.; вважай на науку Бога нашого, народе Гоморський! 11 Навіщо менї множество жертов ваших? говорить Господь. Я вже пересичений всепаленнями з баранів і товщею з годованого скоту, та й крові з назимків і ягнят та козенят я не хочу. 12 Як приходите, щоб явитись перед лицем моїм, то хто від вас вимагає, щоб топтали двори мої? 13 Не носїть уже більше дарів надармо: паленнє кадила огидло менї; нових місяцїв і субот, та сходин сьвяточних не можу стерпіти: беззаконність поспіль із сьвяткуваннєм! 14 Новомісяччя ваші й сьвята ваші ненавидить душа моя: вони стали ваготою менї, тяжко менї нести їх. 15 І коли ви простягаєте руки ваші, то я одвертаю очі мої від вас, а як ви умножуєте молитви ваші, то я їх не чую, ваші бо руки повні крови. 16 Обмийтесь, станьте чистими; одкиньте далеко ледачі вчинки ваші зперед очій моїх; перестаньте чинити зло; 17 Навчітесь чинити добро; шукайте правди, рятуйте придавленого, обороняйте сироту, заступайте вдову; 18 А тодї прийдїть — і розсудимось, — говорить Господь: Коли б гріхи ваші були, як багряниця — я, мов снїг їх убілю; коли б, як кармазин, були червоні, — обмию їх, як вовну. 19 Схочете слухняним робом у мене ходити, — буде вас земля усяким благом надїляти; 20 Затнетеся ж, опір ставши, — тодї меч пожере вас; се уста Господнї говорять! 21 О, як же розопсотилась столиця, колись така вірна й повна правого суду! Справедливість давно в нїй панувала, тепер — душогубцї. 22 Срібло твоє жужелицею стало, вино твоє розпущене водою; 23 Князї твої — проступники й спільники злодїїв, на гостинцї ласі, користї шукають; сиротам нема в їх оборони, а справа вдовицї до них не доходить. 24 Тим то говорить Господь, Господь Саваот, сильний Ізраїлїв: О, я надоложу мою кривду від противників моїх, і помшчусь над ворогами моїми! 25 Простягну на тебе руку, жужелицю з тебе счищу й віддїлю від тебе все олово. 26 І поставлю в тебе суддїв, як з давен бувало, та й радників, як було за предків; а тодї славити муть тебе городом правди, столицею вірною. 27 Сион із потали вийде правосуддєм, а ті, що вернуться до його, — справедливостю; 28 А всїм відступникам і грішникам — погибель, і хто Господа покинув — затратиться. 29 А будуть вони покарані за ті дуброви, що такі вам любі, посоромлені за сади, що собі вибрали; 30 І станеться з вами, як із тим дубом, що лист у його обпав, і як той сад, що води не має. 31 І потужний станесь — сьміттєм, праця ж його — іскрою; й горіти муть разом, а нїхто не погасить.