1 Тими часами, говорить Господь, повикидають із гробів кістяки царів Юдиних і кістяки князїв їх, кистяки сьвященників і кістяки пророків і кістяки осадників Ерусалимських. 2 І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем і перед усїм військом піднебесним, що вони за живота свого їх любили й їм служили й за ними ходили, їх шукали й перед ними припадали. Не збірати муть їх, анї ховати; вони будуть гноіщем на полі. 3 Тодї волїти ме смерть нїж життє ввесь останок того ледачого кодла по всїх місцях, куди я їх повикидаю, говорить Господь Саваот. 4 І скажи їм іще: Так говорить Господь: Хиба ж, як хто впаде, та й не встає, або як хто зібється з дороги, та й не вертається? 5 Чого ж сей люд, Ерусалим, зостається упрямо в одступі? вони цупко держаться заблуду свого й не хочуть вернутись? 6 Я ж пильно прислухався: не говорять вони правду, нїхто не кається в свойму ледарстві, щоб казати: “Що се я вкоів?” Усї звертають на свою путь, мов той кінь, що чвалить у бій. 7 І бусько під небом знає час перелету свого; й горлиця й ластівка й журавель пильнують часу, коли їм вертатись, люде ж мої не знають про Господень роспорядок. 8 Як се ви говорите: Мудрі ми люде, та й закон Господень у нас? Нї, бо перо книжникове перекручує його в лож. 9 Осоромились мудрі книжники, стуманїли й заплутались; вони відкинули слово Господнє; в чому ж мудрість їх? 10 За се пооддаю жен їх другим, та й поля їх иншим господарям, бо всї вони, від малого до великого, дбають тілько про наживу; пророки вкупі з сьвященниками - всї жиють у неправдї. 11 І гоять рани в людей моїх легкодушно, приговорюючи: “Спасеннє, мир!” А мира нема. 12 Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, вони нї трохи не стидаються й не червонїють. За те попадають вони між тими, що поляжуть; як надійде час їх карання, поваляться, говорить Господь. 13 До щаду спустошу їх, говорить Господь, не зостанеться нї однієї грони на виноградинї, анї смоківки на смоківницї, ба й листє опаде, і що дав я їм, відойде від них. 14 Чого ще седимо? Скуплюймось докупи та йдїмо в утверджені міста, - там і погинемо; бо Господь, Бог наш, судив нам згинути, й дає нам пити воду з жовчею, за те що согрішали проти Господа. 15 Дожидаємо ратунку, а нема нїчого доброго, - одужання, а перед очима погибель. 16 Від Дану чути вже хропіт коней його, тремтить уся земля від голосного ржання жеребцїв його; й прийдуть і зожруть землю й усе, що на їй, місто з осадниками його. 17 Ось бо, пошлю на вас гадюк та василиски, що проти них нема замовляння, і будуть кусати вас, говорить Господь. 18 Ой коли ж повеселїйшаю в печалї моїй! серце моє млїє в менї. 19 Ось, я чую, як голосять люде мої з далекої сторони: Чи вже ж бо нема Господа на Сионї? Чи вже ж нема на йому царя його? - А чому ж вони довели мене до гнїву своїми ідолами, чужоземніми, марними? 20 Минуло жниво, скінчилось лїто, нам же пільги нема! 21 Притиснена дочка народу мого, - стискається і моє серце; ходжу, сумуючи, страх обняв мене. 22 Чи то ж нема балзаму в Галаадї? чи то ж нема там лїкаря? Чом нема вилїчення дочцї народу мого?