12
Тодї Ісус, шестого дня перед пасхою, прийшов у Витанию, де був Лазар, що був умер, котрого воскресив із мертвих. Зробили тодї Йому вечерю там, і Марта послугувала, Лазар же був один із тих, що сидїли за столом. Мария ж, узявши литру мира нардового, правдивого, предорогого, намастила ноги Ісусу, та й обтерла волоссєм своїм ноги Його; господа ж повна була духу від мира. Каже тодї один з учеників Його, Юда Симонів Іскариоцький, що мав Його зрадити. Чому мира сього не продано за триста денариїв та не роздано вбогим? Сказав же се не того, що про вбогих дбав, а що злодїй був, і скриньку мав, і, що вкидано, носив. Рече тодї Ісус: Остав її; на день похорону мого приховала се. Вбогих бо маєте всякого часу з собою, мене ж не всякого часу маєте. Довідалось же багато народу з Жидів, що Він там, і поприходили не задля Ісуса одного, а щоб і Лазаря побачити, котрого воскресив із мертвих. 10 Нарадили ся ж архиєреї, щоб і Лазаря вбити; 11 бо многі через него приходили від Жидів, та й увірували в Ісуса. 12 Назавтра багато народу, поприходивши на сьвято, почувши, що Ісус ійде в Єрусалим, 13 побрали віттє пальмове, та й вийшли назустріч Йому, покликуючи: Осанна! благословен грядущий в імя Господнє, Цар Ізраїлїв! 14 Знайшовши ж Ісус осля, сїв на него, як написано: 15 Не лякайсь, дочко Сионська! ось твій Цар іде, сидячи на молодому ослї. 16 Сього ж не зрозуміли ученики Його спершу; тільки, як прославивсь Ісус, тодї згадали, що се про Него писано, й що се зробили Йому. 17 Сьвідкував же народ, що був із Ним, як Лазаря викликав із гробу й воскресив Його з мертвих. 18 Тим і зустрів Його народ, бо чув, що Він зробив сю ознаку. 19 Фарисеї ж казали між собою: Бачите, що не вдїєте нїчого? ось увесь сьвіт за Ним пійшов! 20 Були ж деякі Геленяне між тими, що поприходили, щоб поклонитись у сьвято. 21 Сї ж приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, кажучи: Добродїю, хочемо Ісуса видїти. 22 Приходить Филип і каже Андреєві, а знов Андрей та Филип кажуть Ісусові. 23 Ісус же відказав їм, говорячи: Прийшла година, щоб прославив ся Син чоловічий. 24 Істино, істино глаголю вам: Коли зерно пшеничне, впавши на землю, не вмре, то одно зостаєть ся; коли ж умре, то багато овощу приносить. 25 Хто любить душу свою, погубить її; а хто ненавидить душу свою в сьвітї сьому, на вічнє життє збереже її. 26 Коли менї служить хто, нехай іде слїдом за мною; і де я, там і слуга мій буде. І коли хто менї служить, пошанує його Отець. 27 Тепер же душа моя стрівожилась, і що менї казати? Отче, спаси мене від години сієї; тільки ж для сього прийшов я на годину сю. 28 Отче, прослав імя Твоє! Зійшов тодї голос із неба: І прославив, і знов прославлю. 29 Народ же, що стояв і чув, казав, що грім загремів. Инші казали: Ангел Йому говорив. 30 Озвавсь Ісус і рече: Сей голос роздавсь не ради мене, а ради вас. 31 Тепер суд сьвіту сьому: тепер князь сьвіту сього проженеть ся геть. 32 І я, як буду піднятий від землї, всїх притягну до себе. 33 Се ж глаголав, означуючи, якою смертю має вмерти. 34 Озвавсь до Него народ: Ми чули з закону, що Христос пробуває по вік; як же Ти кажеш, що треба угору піднятись Синові чоловічому? Хто се Син чоловічий? 35 Рече ж їм Ісус: Ще малий час сьвітло з вами. Ходїть, доки сьвітло маєте, щоб темрява вас не захопила; а хто ходить у темряві, не знає, куди йде. 36 Доки сьвітло маєте, віруйте в сьвітло, щоб синами сьвітла стали ся. Се промовив Ісус, і пійшовши, заховавсь од них. 37 Хоч стільки ознак зробив перед ними, не увірували в Него, 38 щоб слово Ісаїї пророка справдилось, котрий промовив: Господи, хто вірував тому, що чув од нас? і рамя Господнє кому відкрилось? 39 Тим не змогли вірувати, що знов глаголе Ісаїя: 40 Заслїпив очі їх і закаменив серце їх, щоб не бачили очима, нї розуміли серцем, і не обернулись, і я не сцїлив їх. 41 Се промовив Ісаїя, як видїв славу Його й глаголав про Него. 42 Однако ж з князїв многі увірували в Него, та задля Фарисеїв не визнавали, щоб не вилучено їх із школи. 43 Любили бо славу чоловічу більш, нїж славу Божу. 44 Ісус же покликнув, і рече: Хто вірує в мене, не в мене вірує, а в Пославшого мене. 45 І хто видить мене, видить Пославшого мене. 46 Я сьвітлом у сьвіт прийшов, щоб усякий, хто вірує в мене, в темряві не пробував. 47 І коли хто слухає слова мої, та й не вірує, я не суджу його; бо я прийшов, не щоб судити сьвіт, а щоб спасти сьвіт. 48 Хто цураєть ся мене, й не приймає словес моїх, має собі суддю: слово, що я глаголав, воно судити ме його останнього дня. 49 Бо я не від себе глаголав, а пославший мене Отець, Він менї заповідь дав, що промовляти і що глаголати. 50 І я знаю, що Його заповідь життє вічнє. Що ж промовляю я, яко ж глаголав менї Отець, так промовляю.