1 І почав їм приповістями промовляти: Виноградник насадив чоловік, і обгородив тином, і викопав винотоку, й збудував башту, й передав його виноградарям, тай відїхав. 2 І післав до виноградарів у пору слугу, щоб у виноградарів узяв овощу винограднього. 3 Вони ж, ухопивши його, били, та й відослали впорожнї. 4 І знов післав до них иншого слугу, та й на того кидаючи каміннєм, пробили йому голову, й відослали зневаженого. 5 І знов иншого післав, та й того вбили, й багато инших, одних побили, а других повбивали. 6 Ще ж одного сина мавши, любого свого, післав і його до них на останок, говорячи: Що посоромляться сина мого. 7 Виноградарі ж тиї казали між собою: Що се наслїдник; ходїмо вбємо його, то й наше буде наслїдство. 8 І, взявши його, вбили, та й викинули геть із виноградника. 9 Що ж зробить пан виноградника? Прийде та й вигубить виноградарів, і дасть виноградник иншим. 10 Чи й писання сього не читали: Камінь, що відкинули будівничі, сей став ся головою угла? 11 Від Господа стало ся се, й дивне в очах наших. 12 І шукали Його взяти, та лякались народу; зрозуміли бо, що до них приповість сказав; і зоставивши Його, пійшли. 13 І посилають до Него деяких Фарисеїв та Іродиян, щоб Його піймати словом. 14 Вони ж, прийшовши, кажуть Йому: Учителю, знаємо, що праведний єси, й не дбаєш нї про кого, бо не дивиш ся на лице людей, а на путь Божий правдою наставляєш. Годить ся данину кесареві давати, чи нї? Давати нам, чи не давати? 15 Він же, знаючи їх лицемірство, рече їм: Що мене спокушуєте? Принесїть менї денария, щоб я бачив. 16 Вони ж принесли. І рече їм: Чиє обличчє се й надпис? Вони ж сказали Йому: Кесареве. 17 І озвавшись Ісус, рече їм: Оддайте кесареве кесареві, а Боже Богові. І дивувались Йому. 18 І приходять Садукеї до Него, що кажуть: нема воскресення, та й питали Його, говорячи: 19 Учителю, Мойсей написав нам, що, як у кого брат умре та зоставить жінку, а дїтей не зоставить, дак щоб узяв брат його жінку його, й воскресив насїннє братові своєму. 20 Сїм оце братів було; й перший узяв жінку, і вмираючи, не зоставив насїння; 21 і другий узяв її, та й він не зоставив насїння; і третїй також так. 22 І брали її семеро, та й не зоставили насїння; остання з усїх умерла й жінка. 23 Оце ж у воскресенню, як воскреснуть, которого з них буде жінка? семеро бо мали її за жінку. 24 І озвавшись Ісус, рече їм: Чи не того ви помиляєтесь, що не знаєте писання, нї сили Божої? 25 Коли бо з мертвих устануть, то нї женять ся, нї віддають ся, а будуть як ангели на небесах. 26 Про мертвих же, що встають, хиба не читали в книзї Мойсейовій, як коло купини промовив до него Бог, глаголючи: Я Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів? 27 Не єсть Бог мертвих, а Бог живих. Ви оце вельми помиляєтесь. 28 І пруступивши один з письменників, почувши їх перепитуваннє, і вбачаючи, що добре їм відповів, спитав Його: Котора перша з усїх заповідь? 29 Ісус же відказав йому: Що перша з усїх заповідей: Слухай, Ізраїлю: Господь Бог ваш, Господь один єсть; 30 і: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю, і всією силою твоєю. Оце перша заповідь. 31 А друга подібна, така: Люби ближнього твого як себе самого. Більшої від сих иншої заповіди нема. 32 І каже Йому письменник: Добре, учителю; правду промовив єси, що один єсть Бог, і нема иншого, тільки Він; 33 і що любити Його всїм серцем, і всією думкою, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як себе самого, се більше нїж усї огняні жертви й посьвяти. 34 І вбачаючи Ісус, що він розумно відказав, рече йому: Не далеко єси від царства Божого. І нїхто нїколи не важив ся Його питати. 35 І озвавшись Ісус, глаголав, навчаючи в церкві: Як се кажуть письменники, що Христос син Давидів? 36 Сам бо Давид промовив Духом сьвятим: „Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правицї в мене, доки положу вороги твої підніжком ніг твоїх.‟ 37 Сам оце ж Давид зве його Господем: звідкіля ж він син його? І багато народу слухало Його любо. 38 І глаголав їм у науцї своїй: Остерегайтесь письменників, що люблять в шатах ходити, та витання на торгах, 39 та перші сїдалища по школах, та перші місця на бенкетах; 40 що жеруть доми удовиць, і задля виду довго молять ся. Сї приймуть ще тяжчий осуд. 41 І сївши Ісус навпроти скарбони, дививсь, як народ кидає гроші в скарбону. І многі заможні кидали по багато. 42 І прийшовши одна вдовиця вбога, вкинула дві лепти, чи то шеляг. 43 І прикликавши учеників своїх, рече їм: Істино глаголю вам: Що вдовиця ся вбога більш усїх укинула, що кидали в скарбону. 44 Усї бо з достатку свого кидали, ся ж з недостатку свого: все, що мала, вкинула, увесь прожиток свій.