1 І піднялась уся громада і зняла галас, і плакали люде всю ту ніч. 2 І нарікали на Мойсея та на Арона всї сини Ізрайлеві, і мовляла до них вся громада: Ой, бодай би ми були померли в Египецькій землї, або коли б погибли в тій пустинї. 3 І про що веде нас Господь у цю землю? Щоб полягти від меча, та щоб жінки наші і дїти наші зробилися здобичею? Хиба ж не лучче нам, вернути в Египет? 4 І мовляли одно одному: Виберемо собі голову над нами, та й вернемось в Египет? 5 І впали Мойсей та Арон на лиця свої ниць перед усією громадою синів Ізрайлевих. 6 А Йозуа Нуненко та Калеб Єфуненко, вони із тих, що ходили на розглядини в ту країну, пороздирали на собі одїж, 7 І промовили вони до всієї громади синів Ізрайлевих: Земля, що нею переходили ми, щоб розвідати, земля тая дуже, дуже добра. 8 Коли до нас милость Господня, так приведе нас він в цю землю, та й дасть нам її, земля ж ся тече молоком та медом. 9 Тільки проти Господа не бунтуйтесь; і не лякайтесь людей в тій українї; бо вони будуть хлїбом про нас. Защити в них не стало, а Господь із нами; не лякайтесь їх! 10 І сказала вся громада, щоб каміннєм побити їх. Тодї обявилась слава Господня в соборному наметї перед усїма синами Ізрайлевими. 11 І рече Господь Мойсейові. А докіль ще буде зневажати мене сей люд, і докіль ще не мати муть вони віри менї на всї знамена що я сотворив їх між ними? 12 Вдарю на них мором і вигублю їх; і зроблю тебе народом, більшим і потужніщим як вони. 13 І промовив Мойсей до Господа: Почують се Египтяне; бо потугою твоєю випровадив єси люд сей зміж них; 14 І скажуть осадникам сієї країни, вони ж чули, що ти, Господе, посеред люду свого, що тебе, Господе, око в око бачять вони, та що хмара твоя стоїть над ними, і в хмаряному стовпі ти сам ідеш поперед ними за дня, в стовпі поломяному в ночі. 15 А вбєш ти люд сей, як одного чоловіка, тодї й говорити муть народи, що чували про славу твою, кажучи: 16 Тому повбивав Господь їх у степу, що не здолїв привести люд сей в ту землю, що про неї клявся їм. 17 Нехай же оце возвеличиться сила твоя, Господе, як обітував єси словами: 18 Господь повільний до гнїву і великий милостю, прощає провину й переступи, хоч не вважає безвинним винуватого, карає провину батьківську на синах у третьому й четвертому колїнї. 19 Прости ж провину люду сього по великому милосердю твому, так як простив єси людові сьому від Египту аж досї! 20 І рече Господь: Прощаю по слову твому. 21 Но все таки, так існо, як я живий, сповниться вся земля славою Господньою; 22 Всї ж люде ті, що вбачали славу мою і знамення мої, що я сотворив їх у Египтї і в степу, і спокушували мене десять раз і не слухали голосу мого, 23 Вони не побачять землї, що про неї клявсь я батькам їх, всї, що зневажили мене, не бачити муть її. 24 Но слугу мого Калеба, в котрого дух инший, і котрий пійшов за мною, приведу в землю, до якої сам він ходив, і внаслїдує її насїннє його. 25 Амаликії ж та Канаанїї живуть у долинї; завтра обернїтесь і рушайте в степ по дорозї до Червоного моря. 26 І рече Господь Мойсейові й Аронові: 27 Як довго терпіти менї сю ледачу громаду, що нарікає на мене? Чув я наріканнє синів Ізраїля, котрим дорікають менї. 28 Скажи їм: Як жив я, мовить Господь: як мовляли ви в слухи менї, так і зроблю з вами. 29 В пустинї сїй поляжуть ваші трупи, всї перелїчені ваші по всїй вашій лїчбі, од двайцяти років і старше, що нарікали на мене. 30 Опріч Калеба Єфуненка та Йозуи Нуненка не увійдете ви в землю, котру оддати вам на оселю я, піднявши руку мою, клявся: приведу вас у неї. 31 Дїточок же ваших, про котрих ви мовляли, що здобичею вони будуть, їх приведу туди, нехай пізнають землю, котрою ви гордували. 32 Ви ж поляжете трупом в сьому степу; 33 А дїти ваші будуть попасати в пустинї сорок років і носити блудування ваші, покіль не поляжете всї трупом у степу. 34 По лїчбі сорока днїв, що ходили ви в землю на розвідини, ви понесете кару за гріхи ваші сорок років, один рік за один день, щоб ви зрозуміли, що се значить, як я одвернусь від вас. 35 Сам я, Господь, говорю і зроблю так з ледачою сією громадою, що встала проти мене! У степу сьому вони погибнуть і помруть. 36 І чоловіки, що посилав їх Мойсей на розвідини в ту землю, і що вернувшись, рознесли погану поголоску про сю землю, і довели цїлу громаду до нарікання на мене. 37 Ті мужі, що рознесли погану поголоску про землю, померли від пошестї перед Господом. 38 Но Йозуа Нуненко та Калеб Єфуненко зостались живими із тих чоловіків, що ходили на провідки землї. 39 І як промовив Мойсей слова ті до всїх синів Ізрайлевих, то сумували люде вельми. 40 І вставши вранцї, щоб зійти на верховини гір, казали: Ось ми ту і рушимо до того місця, про яке казав Господь; бо ми провинили. 41 І каже Мойсей: Чого ви хочете переступити слово Господнє? Не вдасться бо вам! 42 Не рушайте в гори, бо нема Господа між вами; а то побють вас вороги ваші; 43 Бо там Амелекії та Канаанїї перед вами, і поляжете від меча їх. Ви одвернулись від Господа; тому не буде Господь з вами. 44 Та зʼосьмілились вони піднятись на гірські верховини; тільки скриня завіту Господнього і Мойсей не рушили із табору. І зійшли з гори Амалекії та Канаанїї, що жили на тих горах, та й побили їх, і загнали аж до Горми.