1 Приповістї Соломона Давиденка, царя Ізраїлського, 2 Щоб познати премудрість і науку та зрозуміти слова розсудні; 3 Щоб присвоїти собі вправу в розважуваннї, правосудї, в судї та правостї; 4 Щоб подати простакам понятливість, а молодикові знаннє й обачність; 5 Щоб мудрий вислухав і став іще мудрійшим, а розумний щоб знайшов мудрі ради; 6 Щоб нам второпати всяку приповість і замотану мову, слова мудрих та загадки їх: 7 Почин премудростї — Господень страх; безумні нехтують і розум і науку. 8 Слухай, мій сину, науки батька твого, й не відкидай материного заповіту; 9 Бо гарний се вінок на голову твою й прикраса на шию тобі. 10 Сину мій! як будуть надити тебе ледачі люде, не слухай їх; 11 Як скажуть: Ось ходїм, засядемо, щоб убити, заляжемо на чесного — безвинного, 12 Проковтнемо його живого, мов безодня, — цїлого, мов би провалився в пропасть; 13 Награбимо добра ми всякого в його, сповнимо доми свої хижим лупом; 14 Жереб на твою пайку кидати меш разом із нами, спільний склад буде в нас усїх, — 15 Мій сину! не ходи по одній з ними дорозї, зупини ногу твою на їх стежцї, 16 Бо ноги їх біжять до злого, і кваплять на пролив крові. 17 Шкода ж бо ставити в очах всїх птиць сїла; 18 Вони ж чигають на власну кров, і складають зраду проти своїм душам. 19 Ось такі дороги всїх тих, що ласі на чуже добро: воно відбирає життє тим, що його загарбали. 20 Премудрість говорить по улицях, піднімає свій голос по майданах; 21 Вона проповідає по головних зборищах, у ввіходах до міських воріт промовляє, говорючи: 22 Доки ж вам, ви невіжі, люба буде темнота? доки, ви дурні, кохати метесь в дурнотї? доки нетямущим буде знаннє противне? 23 Приникнїть ід мойму картанню: Ось я пролию на вас мого духа, звіщу вам слова мої. 24 Я звала вас, а ви не слухали, я руку простягала, та не було, хто б уважав; 25 Моєю радою ви гордували й докорів моїх не приняли. 26 За те ж і я насьміюся з вашої погибелї, і радїти му, як найде страх на вас; 27 Як прийде на вас переляк, мов та буря, й біда, мов хуртовина, пронесеться над вами; коли обгорне вас смуток і тїснота. 28 Тодї кликати муть мене, — та не озовуся; з досьвітку шукати будуть, — та не знайдуть мене. 29 За те, що знаннє ви зненавидїли й страху Божого не прийняли, 30 Що не схотїли слухати моєї ради, погордували докорами моїми; 31 За се їсти муть плоди вчинків своїх та переситяться химерами своїми. 32 Так, упрямість невіжів убє їх і байдужність дурних погубить їх; 33 Хто ж послухає мене, той буде жити безпечно й спокійно, не лякаючись лиха.