1 Проводиреві хора, для синів Корея, псальма. Слухайте се, всї народи; почуйте всї люде на землї. 2 Сини людські як і сини мужів — старшин, разом багаті і вбогі. 3 Уста мої скажуть мудре слово, і думкою серця мого помножу розум. 4 Прихилю ухо моє до притчі, при гуслях відкрию загадку мою: 5 Чому б то мусїв я боятись в день лиха, як обгорне мене несправедливість тих, що на здогін за мною, 6 Котрі вповають на свої достатки, і великостю багацтва свого величаються. 7 Нїколи не здолїє чоловік спасти брата свого, і не зможе дати викуп за него, 8 (Бо дороге спасеннє душі їх, і тому мусить понехати на віки.) 9 Щоб він жив на віки, і не бачив зотлїння. 10 Бачить бо він, що розумні вмирають, що дурень і безумний разом пропадають, і достатки свої другим лишають. 11 В них на думцї, що доми їх вічно стоять, і що домівки їх з рода в рід; вони називають країни своїми іменами. 12 Але ж чоловік, що живе в повазї, не зостанеться; він зрівняється скоту, що на зарізь. 13 Ся дорога для глупоти їх; а ті, що після них приходять, любуються їх думкою. 14 Кладуть їх, як овець, в підземну країну, а смерть пасе їх; аж поки вранцї возьмуть верх над ними праведні, і підземна країна пожере постать їх, кожного далеко від домівки його. 15 Та Бог спасе душу мою з рук підземної країни; він бо прийме мене. 16 Не лякайся, коли чоловік обогатїє, коли зросте слава дому його. 17 Бо, вмерши, не возьме нїчого з собою; не піде з ним пиха його до гробу. 18 Чи він благословив душу свою за життя свого, і будуть люде славити тебе за те, що ти твориш добро собі, 19 То все таки прийде вона до рідних батьків своїх; нїколи вже не побачать вони сьвітла. 20 Чоловік, що має повагу, а розуму не має, зрівняється скоту, що на зарізь.