137
Над ріками Вавилона, там сидїли ми і плакали, як Сиона спогадали. На вербах її повішали ми псалтирі наші. Там бо захотїли від нас слова піснї і радостї ті, що в неволю нас забрали, знущались над нами: „Нуте, засьпівайте нам пісень Сионських!‟ Як же нам пісень Господнїх на чужій землї сьпівати? Коли забуду тебе, Ерусалими, нехай праву руку мою віднїме в мене! Нехай язик мій прилипне до гортанї моєї, коли не згадаю тебе, як не поставлю Єрусалима над усї радощі мої! Не забудь, Господи, день Єрусалима синам Едомським, що кричали: Руйнуйте, до нащадку його руйнуйте! О дочко Вавилона, ти окаянна! Щасливий, хто відплатить тобі все, що ти заподїяла нам. Щасливий, хто, вхопивши дїточок твоїх, розібє їх о камінь!