1 Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкує менї (й) совість моя Духом сьвятим, 2 що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму. 3 Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу; 4 вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування; 5 їх і отцї, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь. 6 Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всї ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне, 7 анї всї дїти, тим що вони насїннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насїннє. 8 Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє. 9 Слово бо обітування таке: Пори сієї прийду, і буде Сарі син. 10 Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого; 11 ще бо не родились, анї зробили нїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе), 12 сказано їй, що більший служити ме меншому, 13 яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидїв. 14 Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде. 15 Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь. 16 Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога. 17 Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя моє по всїй землї. 18 Тим же то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює). 19 Скажеш же менї: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його? 20 Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так? 21 Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть? 22 Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель, 23 і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу, 24 як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган? 25 Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою. 26 І буде на місцї, де сказано їм: Не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого. 27 Ісаїя ж покликує про Ізраїля: Хоч би було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся: 28 скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землї. 29 І яко ж прорік Ісаїя: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі. 30 Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри; 31 Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности. 32 Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання. 33 Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся.