1 Знемогаючого ж у вірі приймайте не на розбіраннє думок. 2 Один вірує, (що можна) їсти все, а знемогаючий зїллє (нехай) їсть. 3 Хто їсть, нехай тому, хто не їсть, не докоряє, а хто не їсть, нехай того, хто їсть, не осуджує; Бог бо його прийняв. 4 Ти хто єси, що судиш чужого слугу? своєму панові стоїть він, або падає. Устоїть же, бо здолїє Бог поставити його. 5 Инший шанує (один) день над (другий) день; инший же судить про всякий день (однаково). Кожен у своїй мислї нехай буде певен. 6 Хто вважає на день, Господеві вважає; і хто не вважає на день, Господеві не вважає. Хто їсть, Господеві їсть, бо дякує Богу; і хто не їсть, Господеві не їсть, та й дякує Богу. 7 Нїхто бо з нас собі не живе, і нїхто собі не вмирає. 8 Бо коли живемо, Господеві живемо; й коли вмираємо, Господеві вмираємо; то, чи живемо, чи вмираємо, ми Господнї. 9 На се бо Христос і вмер, і воскрес, і ожив, щоб і над мертвими, й над живими панувати. 10 Ти ж чого судиш брата твого? або й ти, чого докоряєш брата твого? Усї бо станемо перед судищем Христовим. 11 Писано бо: Як живу, глаголе Господь, що передо мною поклонить ся всяке колїно, і всякий язик визнавати ме Бога. 12 Тим же кожен з нас за себе перелїк дасть Богу. 13 Оце ж більш один одного не осуджуймо, а лучче розсуджуйте, як би не класти спотикання брату, або поблазнї. 14 Знаю я і впевнивсь у Христї Ісусї, що нїщо нескверне само собою; тільки, хто думає, що воно скверне, тому й скверне. 15 Коли ж через їжу брат твій сумує, то вже не по любови ходиш. Не погубляй їжею твоєю того, за кого Христос умер. 16 Нехай же не ганить ся ваше добре. 17 Бо царство Боже не їжа і питтє, а правда, і впокій, і радощі в Дусї сьвятім. 18 Хто бо в сьому служить Христу, той любий Богові і шануваний між людьми. 19 Тому ж отсе побиваймось за тим, що для впокою і для збудовання спільного. 20 Ради їжи не руйнуй дїла Божого. Все чисте, тільки лихо чоловікові, що їсть із спотиканнєм. 21 Добре не їсти мясива, анї пити вина, нї (такого), від чого брат твій спотикаєть ся або блазнить ся, або знемогає. 22 Ти маєш віру? май (її) собі перед Богом. Блажен, хто не осуджує себе в тому, що похваляє. 23 Хто ж сумнить ся, чи їсти, осудить ся, бо (їсть) не по вірі; все ж, що не по вірі, гріх.