27
1 Як же присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юлию, Августової роти. 2 І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами. 3 А другого дня пристали в Сидоні. І обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування. 4 А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні. 5 І, перепливши море, що проти Киликиї та Памфилиї, прибули в Мири Ликийські. 6 А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італию, посадив нас на него. 7 Многі ж дні помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона, 8 і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей. 9 Як же доволі часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже й піст минув, то раяв Павел, 10 кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє. 11 Сотник же керманичові і властителеві корабля довіряв більш, ніж тому, що сказав Павел. 12 Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристані Крицькій, що лежить між вітром полуденнім і західнім. 13 Як же повіяв полуденній вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита. 14 Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон. 15 Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, то віддались ми (хвилям) і носило нас. 16 На остров же якийсь набігши, званий Клавда, на силу здоліли удержати човна, 17 котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило. 18 А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар. 19 А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали. 20 Як же ні сонце, ні зорі не являлись многі дні, і налягала немала буря, то на останок і вся надія віднялась, щоб спасти ся нам. 21 Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди. 22 А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелі ні одній душі з вас, окрім корабля. 23 Явив ся бо мені сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу, 24 глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усіх тих, що плинуть з тобою. 25 Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано мені. 26 Мусимо бо до острова якогось пристати. 27 Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля; 28 і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнів; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнів пятнайцять. 29 І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня. 30 Як же корабельники шукали втікти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, ніби хочуть кинути якоря з носу, 31 сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сі не зістануть ся на кораблі, то ви не можете спасти ся. 32 Тоді воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти. 33 Як же почало дніти, благав Павел усіх прийняти їжи, говорячи: Сьогодні чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нічого не ївши. 34 Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; ні в кого бо з вас і волос не впаде з голови. 35 Сказавши ж се і взявши хліб, оддав Богу хвалу перед усіма, і переломивши почав їсти. 36 Тоді повеселішали всі, і вони прийняли їжу. 37 Було ж нас у кораблі всіх двісті сімдесять і шість душ. 38 А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море. 39 Як же настав день, не пізнали землі, загледіли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем. 40 І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега. 41 Попавши ж на місце двоєморське, загрузили корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь. 42 Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втік. 43 Сотник же, хотівши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелів, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю, 44 а остальні, — хто на дошках, а хто на чому з корабля. І сталось так, що всі спаслись на землю.