1 Я, Навуходонозор, проживав спокійно в мойму домі та мав гаразд в моїх палатах. 2 Та приснився мені сон, що налякав мене, й думки на ліжку мойму та мрії в голові моїй навели на мене смуток. 3 І дав я приказ привести до мене всіх мудреців Вавилонських, щоб сказали мені, проти чого той сон. 4 От і прийшли віщуни, чародії, Халдеї та ворожбити; я оповів їм сон, але вони не могли виложити мені, проти чого він. 5 Вкінці ввійшов до мене Даниїл, котрому дано імя Валтасар — по імени Бога мого, а в котрому дух святого Бога; йому оповів я сон. 6 Валтасаре, голово над мудрецями! я знаю, що в тебе дух святого Бога, й ніяка тайна тобі не тяжка; відкрий же мені видиво мого сну, що мені снився, і проти чого він. 7 А видива голови моєї в ліжку мойму були такі: Я бачив — от посеред землі дерево дуже високе. 8 Здорове було те дерево й міцне, а вершина його досягала до неба, й було його видко до країв усієї землі. 9 Лист на ньому прегарний, і овощів на ньому рясно, а поживи на ньому стало б усім; під ним знаходили холод польові зьвірі, на гіллю його гніздились піднебесні птиці, і з нього живилось усяке тіло. 10 І бачив я в видивах моєї голови на мойму ліжку — аж се зійшов із неба Невсипущий і Святий (ангел). 11 І кликнув він голосно й промовив: Зрубайте се дерево, пообрубуйте його гіллє, обтрусіть листє з нього й пороскидайте овощі його; нехай повтікають зьвірі зпід нього й птиці з його гілля; 12 Але головнього його кореня полишіть в землі; він же нехай в залізних та мідяних ланцюгах в траві на полі зрошується небесною росою, і нехай буде з животинами пай його в траві земній. 13 Людське серце возьметься в нього, а дано йому буде серце зьвіряче, доки не мине над ним сім часів (років). 14 На раді Невсипущих так постановлено, й присудом святих призначено, щоб знали всі живущі, що Найвисший царює над царством людським і дає його, кому хоче, та настановляє над ним і приниженого між людьми. 15 От такий сон снився мені, цареві Навуходонозорові; а ти, Валтасаре, скажи, проти чого він, бо ні один із мудреців у мойму царстві не міг обявити його значіння, а ти можеш, бо дух святого Бога при тобі. 16 Тоді Даниїл, на инше імя Валтасар, трохи не годину перебував ув осторопінню, й думки його трівожили його; аж царь почав ізнов говорити й промовив: Валтасаре! нехай не трівожить тебе сей сон і його значіннє. Валтасар відповів і сказав: Мій добродію! нехай би твоїм супротивникам сей сон, і ворогам твоїм значіннє його! 17 Дерево, котре ти бачив, що було здорове й міцне, своєю вершиною досягало до неба й його було видко на всю землю, 18 На котрому лист був прегарний і овощів рясно й поживи з нього стало б усім, під котрим жили польові зьвірі, а на гіллю його гніздились птиці піднебесні, 19 Се — ти, царю, що єси великий і кріпкий, а сила твоя змоглася велико й сягонула в небо, власть же твоя — до країв світа. 20 А що ти, царю, бачив Невсипучого й Святого, що зійшов із небес і промовив: Зрубайте дерево й поторощіть його, тільки корінь його полишіть у землі, і нехай він у залізних та мідяних ланцюгах в траві на полі зрошується небесною росою, і нехай буде з животинами пай його на землі, доки не мине над ним сім часів, — 21 То от проти чого се, царю, й от присуд Всевишнього, який прийде на мого добродія, царя: 22 Тебе вилучать ізміж людей, і ти жити меш на полі з зьвірями; годувати мешся травою, неначе віл, падати ме роса з неба на тебе, і сім часів промине над тобою, доки спізнаєш, що Найвисший царює над людським царством і дає його, кому хоче. 23 А що приказано було полишити головний корінь дерева, то се значить, що твоє царство зістанеться при тобі, коли ти спізнаєш власть небесну. 24 Тим же то, царю, нехай буде до вподоби тобі моя порада: спокутуй твої гріхи справедливостю і проступки твої милосердєм до бідних; от чим може продовжитись спокій твій! 25 Усе се сталося з царем Навуходонозором. 26 Через дванайцять місяців, походжаючи по царських горницях в Вавилоні, 27 Промовив царь: Чи ж не великий сей Вавилон, що я встроїв його на дім царства силою моєї потуги й на славу величності моєї? 28 Та ще слова не вийшли з уст царських, як надійшов із неба голос: До тебе, царю Навуходонозоре, мовиться: царство відійшло від тебе! 29 І відлучать тебе від людей, і ти жити меш на полі з зьвірями; годувати мешся травою, як віл, і сім часів промине над тобою, доки спізнаєш, що Найвисший царює над людським царством і дає його, кому хоче! 30 Зараз і справдилось се слово над Навуходонозором, і відлучено його від людей, він їв траву, неначе віл, і спадала роса з неба на його тіло, так що волоссє на ньому поросло, ніби на левові; а нігті в його — наче в птиці. 31 Як же минули ті часи, я, Навуходонозор, підвів очі мої до неба, й мій розум вернувся до мене; й благословив я Всевишнього, хвалив і прославляв Всесущого, которого власть — власть вічна і которого царство — від родів до родів. 32 Проти него всі, що живуть на землі, не значать нічого; по своїй волі робить він як з небесним воінством, так і з тими, що живуть на землі, й ніхто не може стати проти руки його й сказати йому: Що ти зробив? 33 В той час вернувся мені розум мій, а на славу мого царства вернулись постава й переднійший вид мій; тоді шукали мене мої радники й мої дуки, й привернено мене на моє царство, й величність моя ще більше підвисшилась. 34 А тепер я, Навуходонозор, славлю, й вивисшую й величаю Царя небесного, которого всі діла праведні, стежки правдиві, й котрий має силу присмирити тих, що ведуться гордовито.