1 Мов досвітня зоря, минеться царство Ізраїля! — Коли ж Ізраїль був ще малолітком, я полюбив його, і з Египту покликав його — сина мого. 2 Та їх кликали, а вони одвертались від мене: приносили жертву Баалам і кадили перед ідолами. 3 Я самий вчив Ефраїма ходити, носив його на руках моїх, та вони на тім не розумілись, що я гоїв їх рани. 4 Поворозами людяними, поворозами любови, притягав я їх до себе; здоймив ярмо з шиї в них, запопадливо піддавав їм поживу. 5 Тепер він не вернеться в Египет, але Ассур царем його буде, за те, що не хотіли навернутись. 6 І впаде меч на міста їх, потре засови їх і пожере їх за їх задуми. 7 Народ мій здеревів у відпаді від мене, й хоч йому про високе говорять, він не підносить у гору свого духа. 8 Що мені чинити з тобою, Ефраїме? Як мені віддавати тебе на поталу, Ізраїлю? Чи зроблю з тобою те, що з Адамою, чи вчиню тобі те саме, що Севоїмові? Обернулось бо в мені серце моє, зворушився жаль мій. 9 Не вчиню того, до чого палаючий гнів мене пориває, не викореню Ефраїма, бо я Бог, а не людина; я бо посеред тебе, я — святий; я не вломлюся ворогом у місто. 10 (колись) Пійдуть усі слідом за Господом. Як лев, видасть він із себе голос; дасть голос свій почути, — й ворохнуться діти з заходу. 11 Прилинуть із Египту, як птаство, як голуби з краю Ассирийського, й поселю їх у домівках їх, говорить Господь. 12 (та поки що) Обгорнув мене Ефраїм ложею, дім Ізраїля — зрадою; Юда держався ще найбільше Бога, й був вірним із святими (слугами).