3
Не бувайте многі учителями, браттє моє, знаючи, що більший осуд приймемо. Багато бо грішимо всі. Коли хто в слові не грішить, се звершений чоловік, сильний обуздати і все тіло. Ось бо і коням узди в роти вкладаємо, щоб слухали нас, і все тіло їх повертаємо. Ось і кораблі, хоч які величезні, і страшенними вітрами носять ся, обертають ся малим стерном, куди воля стерника хоче. Так само й язик — малий член, а вельми хвалить ся. Ось малий огонь, а які великі речі палить! І язик огонь, світ неправди; так, язик стоїть між членами нашими, сквернячи все тіло, і палючи круг природи, а запалюючись від геєнни. Всяка бо природа, зьвірей і птиць, гадів і морських (зьвірів) вгамовується і вгамовано природою чоловічою; язика ж ніхто з людей не може вгамувати; без упину бо (се) зло, повне отрути смертоносної. Ним благословляємо Бога і Отця, і ним кленем людей, що постали по подобию Божому. 10 Із тих же уст виходить благословеннє і проклін. Не подобає, браттє моє любе, сьому так бути. 11 Хиба криниця з одного джерела випускає солодке і гірке? 12 Хиба може, браттє моє, смоківниця маслини родити, або виноградина смокви? Так само ні одна криниця не дає солоної і солодкої води. 13 Хто мудрий та розумний між вами, нехай покаже з доброго життя діла свої в лагідности і премудрости. 14 Коли ж гірку зависть маєте та сварку в серці вашому, то не величайтесь і не кривіть на правду. 15 Не сходить ся премудрость звише, а земна (вона), душевна, бісовська. 16 Де бо зависть та сварка, там безладдє і всяке лихе діло. 17 А та премудрость, що звише, найперше чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милости і добрих овочів, безсторонна і нелицемірна. 18 Овощ же праведности сіється в упокої тим, хто творить упокій.