1 І відказав Елифаз із Теману й промовив: 2 Як ми стребуємо заговорити до тебе, — чи не буде се тобі прикро? Да хто слово може зупинити? 3 Отсе ти не одного навчав, і знемагаючі руки піддержував; 4 Хто спотикавсь, того підкріпляли слова твої, і хистким колінам ти додавав сили. 5 Тепер же дійшло до тебе, а ти знемочнів; дотикнуло тебе, та вже й упав духом. 6 Чи ж богобоязність твоя не повинна бути твоєю надією, а невинність доріг твоїх — упованнєм твоїм? 7 Згадай же сам, хто погибав безвинний, і праведних коли викоренювано? 8 Я сам бачив, що хто в безбожності орав і сіяв лихо, той сам його й пожинав. 9 Такі від подуву Божого погибають, а від духа гніву його зникають. 10 Рев лева й голос рикаючого вмовкає, і зуби в левчуків кришаться; 11 Могутний лев гине без добичі, й щенята левиці розбігаються. 12 І надійшло до мене зтиха слово (Боже), й я почув його ледь-неледь ухом. 13 Серед розгадування над ночними привидами, коли сон на людей находить, 14 Я задрожав і затремтів у страсі, і всі кістки в мене затрусились; 15 І перейшов дух понад мене, й волоссє стало в мене диба. 16 І став хтось — не бачив я лиця його, — тільки тінь перед очима в мене; тихий повів — і я чую голос: 17 Чи ж чоловік праведнійший від Бога? й людина чистійша за Творця свого? 18 Та ж ось він і слугам своїм не йме віри, і в ангелів своїх знаходить хиби; 19 А скільки ж більш у тих, що живуть у глиняних хатинах, що основи їх у поросі, й вони борше, як міль, зникають. 20 Між ранком і вечером вони розпадаються, й не доглянеш, як без сліду зникнуть. 21 А чи ж із ними, не пропадають і почесті їх? Вони вмерають, не дійшовши до мудрості.