1 Омерзїло душі моїй життє моє; то ж дам я волю смуткові мойму; говорити му в горю душі моєї. 2 Я скажу Богу: Не обвинувачуй мене, а обяви мені, за що мене так переслідуєш? 3 Чи тобі се добрим видиться, що так пригнітаєш, що байдуже тобі діло рук твоїх, а на раду безбожників посилаєш світло? 4 Чи в тебе очі людські, чи по людськи ти бачиш? 5 Чи в тебе дні, як людські, й роки твої, як у людини, 6 Що ти аж шукаєш скази в мені й розвідуєшся, чи є гріх у мені, 7 Хоч знаєш, що я не проступник, та нікому ратувати мене з руки твоєї? 8 Руки твої трудились надо мною, й виробили ввесь мій образ навкруги, — й ти губиш мене? 9 Спогадай, що ти наче глину, обробив мене, а тепер у порох обертаєш мене? 10 Чи ж не ти вилив мене молоком і згустив мене сиром. 11 Скірою й тілом зʼодяг мене, а кістьми й жилами скріпив мене, 12 Життє й милость дарував мені, а опіка твоя хоронила духа мого? 13 Але й те скривав ти в серці свойму, — я знаю, що се й було в тебе (на думці), — 14 Що, як я провиню, ти взнаєш і не зіставиш гріха мого без кари. 15 Горе мені, коли я провинив! а хоч я й без гріха, то не зважуся підвести голови моєї. О, я понижений аж надто; то ж зглянься на біду мою; 16 Вона щораз більша. Ти женеш за мною, мов лев, і знов нападаєш на мене й чудним (силою) показуєш себе в мені. 17 Виводиш нових твоїх свідків проти мене; збільшуєш гнів твій на мене, і біди, щораз нові, стають боєвою лавою проти мене. 18 І про що вивів єси мене з утроби? Лучше б я вмер був, як мене ще не бачило ні-чиє око; 19 Нехай би я, як не бувший на світі, з матірнього живота перенесений був у гріб. 20 Чи ж не мало вже днів моїх? Перестань же, відступи від мене, щоб я хоч трохи очуняв, 21 Покіль пійду — й не вернусь — в країну темряви й тіні смертньої, 22 В країну мрака, яким є пітьма тіні смертньої, де нема порядку, де темрява, як сама чорна пітьма.