1 І відповів Йов і сказав: 2 Справді так! Тілько ви одні люде, і з вами вмре разом і мудрість! 3 Але ж і в мене є серце, як у вас, не стою я позаду; та й хто ж не знає сього самого? 4 Посьміхом другові мойму стався я, що до Бога кликав і Бог одвічав мені; посьміхом — чоловік справедливий і невинний! 5 Оттак, по думці того, що сидить собі спокійно, нізащо є лучиво, призначене тим, що їх ноги потикаються. 6 За те спокійні й безпечні домівки в грабителів, роздратовуючих Бога, бо вони Бога, неначе в руках своїх носять! 7 І справді: спитай у зьвірят, а вони навчать тебе, — в птаства під небом, а воно зʼясує тобі; 8 Або поговори з землею, а вона повчить тебе, та й риби в морі скажуть тобі: 9 Хто з усього того не взнає, що рука Господня сотворила се? 10 В його руці дух всього живучого й душа кожного людського тіла. 11 Чи ж не ухо розбірає слова, й чи не язик доходить смаку страви? 12 Так і в старців мудрість, а в довголітників розум. 13 У него ж (Бога) премудрість і міць; в його рада й розум. 14 Що він розорить, того вже ніхто не збудує; кого він зачинить, ніхто йому не відомкне. 15 Задержить води, — все повисихає, пустить їх, — розбурять землю. 16 У його сила й премудрість, перед ним той, хто зблудив, і той, хто звів із дороги. 17 Він приводить порадників до нерозваги, а суддів до дурноти. 18 Здіймає пояс із царів, і оперізує верівкою стан їх; 19 Уймає князям їх почесті, й повалює хоробрих; 20 Уймає проречистим язик, і в старців мутить розум; 21 Окриває стидом людей значніх, і безсилить потужних; 22 Виявляє, що глибоко крилось у темряві, й виводить на світло, що в тіні смертній; 23 Множить народи й вигублює їх; розсіває народи, й збірає їх докупи. 24 Віднімає розум у голов народів землі й пускає їх блудом у пустині, де нема шляху; 25 Помацьки ходять вони в темряві без світла, й заточуються, неначе пяні.