1 І озвавсь Йов і рече: 2 Ще й сим разом бесіда моя гірка; бо ж і страдання мої більші, ніж стогнання мої. 3 О, коли б я знав, де знайти його (Бога), й зміг доступити до престолу його! 4 Я виясив би перед ним справу мою, й уста мої сповнились би оправдуваннєм; 5 Я б тоді знав, якими словами він мені відповів би, й зрозумів би, що би він мені сказав. 6 Та чи ж став би то він у повній своїй силі зо мною спорити? О, ні! нехай би тільки звернув увагу на мене. 7 Тоді я, як праведник, міг би розправлятись із ним — і я на все одержав б виправданнє від судді мого. 8 А то я йду вперед — і нема його, повертаю назад і не зустріну його. 9 Чи робить він що по лівій стороні, я не бачу; чи скритий десь по правій, я не догляну. 10 Він же путь мій знає; нехай же ж випробує мене, — я вийду, як золото, чистий. 11 Бо моя нога стоїть твердо на стежці його; путі його я пильнував і не відхилявся. 12 Од заповіді уст його не відступав я; слова уст його хранив я пильнійш, як мої постанови. 13 Та він і непорушний; й хто зміг би відвести його? він чинить, що захоче душа його. 14 Так, він доведе до кінця, що призначив про мене, а такого в його дуже багато. 15 Тим то я й дрожу перед ним; думаю — й серце холоне. 16 Бог зломив мого духа, страхом натхнув Вседержитель. 17 О, чому ж не затратив він мене, закіль ще ся темрява налягла, й не спрятав морок перед видом моїм!