1 Нині ж глузують із мене менші від мене літами, такі, що їх батьків я б не прийняв і між пастуші собаки. 2 Бо й сила в руках їх — до чого вона мені була? вони вже пережили пору свою. 3 Нуждою й голодом висушені, йдуть вони в степ безводний, мрачний та опустілий; 4 Щиплють лободу попід корчами, — ягоди ялівцю — се хліб їх. 5 Із громади проганяють їх, мов на злодіїв, гукають на них, 6 Щоб у байраках жили, по печерах та по скелях. 7 Там вони ревуть проміж кущами, куляться під тернєм. 8 Люде викинені, люде безіменні, викиди землі! 9 У них то став я піснею тепер, кормом їх розмов. 10 Мною гидують вони, тікають далеко від мене, й не стидаються спльовувати передо мною. 11 Тим, що він (Бог) розвязав поводи мої й побив мене, то й вони скинули з себе узди передо мною, 12 З правого боку встає покидь ся, й валить із ніг мене, прямує пагубну дорогу свою проти мене. 13 Зрили стежку мою, все зʼуміли зробити на мою погибель, а нема, хто б подав підмогу. 14 Вони прийшли на мене, наче б крізь широкий перелом у мурі, з шумом ринулись на мене. 15 Страх ударив на мене; вітром розвіялась велич моя, а щастє моє унеслось, як хмара. 16 А нині ниє душа моя в мені; дні смутку обгорнули мене. 17 Ніччю вертить мене в костях моїх, і жили мої не мають спокою. 18 Трудно, о трудно мені зняти одежу з себе, краї обгортки моєї давлять мене. 19 Кинув мене він у грязь, я взявся попелом і пилом. 20 Кричма до тебе кричу, а ти не чуєш, — стою, а ти дивишся (мовчки) на мене. 21 Немилосердним зробивсь ти мені, сильною рукою ворогуєш проти мене. 22 Ти зняв мене, пустив летіти з вітром і розбиваєш мене. 23 О, я знаю, що ти примчиш мене ʼд смерті, до дому, де збіраються всі живучі. 24 Та він же не простягне руки своєї на дім костей; бо чи ж будуть вони кричати, як би їх стирав? 25 А хиба ж я не плакав над тим, хто горював; чи ж не смутилось серце моє над бідними? 26 А тим часом, коли дожидав добра, прийшло на мене лихо; коли сподівався світла, тьма мене окрила. 27 Нутро моє кипить і не перестає; дні печальні прийшли на мене. 28 Я почорнілий ходжу, та не від сонця; серед громади стаю і кричу. 29 Я братом шакалам зробивсь, струсям товаришем стався. 30 Кожа вчорніла моя, кості обгоріли від жару. 31 І цитра моя голосить, і сопілка ридає.