1 Йона ж розсердився тяжко й запалав гнівом, 2 І моливсь Господеві й промовив: О, Господи, хиба ж не се говорив я, бувши ще в моїй країні? тим же то й хотів утекти в Тарсис; знав бо я, що ти — Бог благий і милосердний, довготерпеливий і багатий на ласку, та що маєш спожаліннє над нуждою. 3 Возьми ж у мене душу, Господи, бо лучше мені вмерти, аніж жити. 4 Господь же сказав: Чи ж слушно се тебе так розсердило? 5 І вийшов Йона з міста й осів від східнього боку міста, та й зробив собі там будку та й седів у холодку, визираючи, що станеться з городом. 6 А Господь Бог виростив ростину, й знялась вона понад головою в Йони, щоб мав тінь над головою, та щоб успокоїв свою досаду, й Йона вельми зрадів тій ростині. 7 Як же назавтра вранці почала зоря зоріти, повелів Бог червякові, щоб підгриз ростину, й вона всхла. 8 А як зійшло сонце, послав Бог гарячого восточнього вітра, й сонце припекло Йону в голову, так що він зовсім ізовяв, і бажав собі смерті й сказав: Лучше мені вмерти, аніж так жити. 9 І промовив Бог до Йони: Чи то ж бо тобі так досадно через ростину? Він відказав: Досадно, хоч би й умерти. 10 Тоді сказав Господь: Тобі жаль ростинки, дарма що коло неї не поравсь і не зростив її, — що за одну ніч виросла й за одну ніч поникла; 11 А мені б то та не жаль було Ниневії, великого городу, що в йому більш ста й двайцятьох тисяч чоловіка живе, що не вміють розпізнати правиці від лівиці, та й так багато скотини?