1 Як потемніло те золото, змінилось золото найліпше! каміннє з святині роскидане по всіх роздорожжях. 2 Поважні синове Сионові, дорогі, як найчистійше золото, — вони стали, як той посуд глиняний, як виріб рук ганчарських! 3 І потвори подають соски, та кормлять щенят своїх, а дочки народу мого стали жорстокі, мов ті струсиці в пустині; 4 У немовлятка язик від згаги до піднебіння прилипає; їсти просять діти, та ніхто їм не дає. 5 Хто їдав страви солодкі, умліває з голоду по улицях, хто кохався на пурпурнім ложі, тулиться до гною. 6 Кара за безбожність дочки народу мого більша над покараннє Содоми: її бо стручено в хвилині й руки людські не дотикали її. 7 Сієї ж князї були над сніг чисті, над молоко білі; тіло в них було румяне, немов ті коралі, й над сапфир сияло; 8 А нині лице їх чорнійше над усе чорне, не познають їх на улиці; кожа в них до кості прилипла, зосхла, мов та деревина. 9 Щасливійші ті, що від меча гинуть, ніж ті, що гинуть голодною смертю; сесі бо тануть поволи, побивані недостачею плодів земних. 10 Руки добросердних жінок варили діток своїх, щоб мати з них їжу під час погибелі дочки народу мого. 11 Ізогнав Господь гнів свій, вилив досаду гніву свого, й запалив огонь на Сионі, що пожер його до підвалин. 12 Не вірили царі землі й усі осадники земель, що ворог завзятий ввійшов у ворота Ерусалимські. 13 А все се за гріхи ложних пророків його, за беззаконства священників його, що за їх приводом проливано кров праведників. 14 Тепер вони, мов сліпі, улицями блукали, осквернювались кровю, так що не можна було приторкнутись до їх одежі. 15 Уступайтесь! Нечистий! у слід їм кричали; уступайтесь, уступайтесь, не приторкайтесь! і вони, зворушені, ховались; а між людом говорили: Вже їх не буде! 16 (загніване) Лице Господнє порозсіває їх; уже він не зглянеться на них, за те, що вони не вважали на священників, над старими не милосердувались. 17 Наші ж очі аж умучились, визираючи надармо підмоги; з башти нашої визирали сторожі того народу, що не міг нас урятувати. 18 А вони, знай, підглядали ступні наші, так що ми не могли безпечно й по улицях ходити. О, близько конець наш, дні наші скінчились; так, се прийшов конець наш. 19 Ті, що нас гнали, летіли хутше орлів під небом; гнались за нами по горах, ставляли засади в пустині. 20 Дух наш живущий, помазанник Господень, попав у їх яму*Царь Седекія. IV. Цар. 25, 5., — той, що про його мовляли ми: Під його тіню жити мем тихо посеред народів. 21 Радуйся, дочко Едомова, веселися, ти, що живеш там у землі Уз! прийде й до тебе чарка, і ти впєшся, й ти будеш обнажена. 22 Дочко Сионова! кара за беззаконства твої скінчилась; більш у полонь ти зайнята не будеш; твої ж провини, дочко Едомова, Господь навідає й виявить гріхи твої.