137
Над ріками Вавилона, там сидїли ми і плакали, як Сиона спогадали.
На вербах її повішали ми псалтирі наші.
Там бо захотїли від нас слова піснї і радостї ті, що в неволю нас забрали, знущались над нами: „Нуте, засьпівайте нам пісень Сионських!‟
Як же нам пісень Господнїх на чужій землї сьпівати?
Коли забуду тебе, Ерусалими, нехай праву руку мою віднїме в мене!
Нехай язик мій прилипне до гортанї моєї, коли не згадаю тебе, як не поставлю Єрусалима над усї радощі мої!
Не забудь, Господи, день Єрусалима синам Едомським, що кричали: Руйнуйте, до нащадку його руйнуйте!
О дочко Вавилона, ти окаянна! Щасливий, хто відплатить тобі все, що ти заподїяла нам.
Щасливий, хто, вхопивши дїточок твоїх, розібє їх о камінь!