1 Хіба ви не знаєте, брати (звертаюся до тих, хто знає Закон), що Закон має владу над людиною, поки вона живе? 2 Скажімо, заміжня жінка за Законом прив’язана до свого чоловіка, поки він живий, але коли чоловік помирає, вона звільняється від Закону, який пов’язував її з чоловіком. 3 Тож якщо вона за життя свого чоловіка одружиться з іншим, її називають перелюбницею. Коли ж її чоловік помирає, вона звільняється від Закону й, вийшовши заміж за іншого чоловіка, не буде перелюбницею.

4 Так і ви, брати мої, померли для Закону через тіло Христа, щоб належати Іншому – Тому, Хто воскрес із мертвих, щоб ми могли приносити плід Богові. 5 Бо коли ми жили, керуючись тілесними бажаннями, гріховні пристрасті, виявлені Законом, діяли в наших тілах, щоб приносити плід смерті. 6 Але тепер ми звільнилися від Закону, померли для того, що нас колись зв’язувало, щоб ми служили оновлені Духом, а не як у давнину – дотримуючись букви Закону.

7 Що ж скажемо? Що Закон є гріхом? Зовсім ні! Якби не Закон, я не знав би, що таке гріх. Я не знав би, наприклад, що таке пожадливість, якби Закон не сказав: «Не бажай».*Див. Вих. 20:17; Повт. 5:21. 8 Проте гріх, скориставшись заповіддю, породив у мені всіляке бажання. Адже без Закону гріх мертвий. 9 Колись я жив без Закону, але коли прийшла заповідь, гріх ожив, 10 а я помер. Я виявив, що заповідь, яка мала б принести життя, насправді принесла смерть. 11 Адже гріх, скориставшись можливістю, наданою заповіддю, звабив мене й через неї вбив. 12 Отже, Закон святий і заповідь – свята, праведна й добра.

13 Тож невже те, що добре, спричинило мені смерть? Зовсім ні! Навпаки, гріх, щоб виявитися гріхом, спричинив мою смерть через те, що добре. Так завдяки заповіді гріх став абсолютно грішним.

14 Бо ми знаємо, що Закон духовний, а я тілесний, проданий у рабство гріха. 15 Я не розумію, що роблю. Адже роблю не те, що хочу, а те, що ненавиджу. 16 Коли ж я роблю те, чого не хочу, я погоджуюся, що Закон добрий. 17 І це вже не я роблю, але гріх, що живе в мені. 18 Адже я знаю: у мені, тобто в моєму тілі, нічого доброго не живе, оскільки бажання робити добро є, але виконувати його не можу. 19 Бо не роблю добра, яке хочу, але роблю зло, якого я не хочу робити. 20 Тож якщо я роблю те, чого не хочу, це вже не я роблю, а гріх, який живе в мені.

21 Отже, я знаходжу такий закон: коли я хочу робити добро, зло завжди поруч зі мною. 22 Бо за внутрішньою людиною я насолоджуюся Божим Законом, 23 але бачу, що в моєму тілі діє інший закон, який бореться проти закону мого розуму й робить мене в’язнем закону гріха, який є в моєму тілі. 24 Нещасна я людина! Хто врятує мене від цього смертного тіла? 25 Тож нехай буде подяка Богові через Ісуса Христа, нашого Господа!

Отже, своїм розумом я є служителем Закону Божого, а тілом – закону гріха.