1 З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить; 2 Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь. 3 І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою? 4 Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один. 5 Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить, 6 То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого. 7 Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть; 8 Та хоч його корінь в землї й перетрюхне й пень його завмре в поросї, 9 Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; — 10 А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся? 11 Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає: 12 Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого. 13 О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене! 14 Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна. 15 Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх; 16 Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого; 17 Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би. 18 Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого; 19 Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш. 20 Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш. 21 Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони — йому те байдуже; 22 Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує.