15
І відказав Елифаз із Теману й промовив: Хиба ж стане мудрий відповідати своїм пустим знаннєм і сповняти нутро своє вітром палючим, Виправдувати себе словами марними й бесїдою, що не має нїякої сили? Ти ж і ввесь страх відкинув і за малу маєш собі річ, говорити до Бога! Се ж безбожність твоя настроїла так уста твої й ти вибрав язик лукавих! Тебе усуджують власні уста твої, а не я, і твій язик говорить проти тебе. Хиба ти первим родивсь чоловіком і перше, нїж гори, сотворений? Хиба в Бога ти в радї бував і (його) премудрість собі присвоїв? Що знаєш ти, чого б і ми не знали? Що розумієш ти, чого б і ми не розуміли? 10 Е й проміж нами сїдоголові й старцї, що перейшли віком і батька твого. 11 Хиба ж се мала річ, щоб Бог тебе потїшив? чи й сього ти не знаєш? 12 Куди пориває тебе серце твоє, й куди так гордо спозираєш? 13 Чому ти справив проти Бога дух твій і устами твоїми такі слова верзеш? 14 Що таке чоловік, щоб йому бути чистим, і хиба праведен той, хто вродився від жінки? 15 Глянь, він і сьвятим своїм не доймає віри, й самі небеса перед ним ще нечисті: 16 Тимпаче ж нечиста й гидка людина, що, наче воду, пє беззаконність. 17 Я буду говорити тобі, тільки слухай мене; я роскажу тобі те, що видав, 18 Що чували мудрі й не затаїли чуваного від батьків своїх; 19 В їх одних у руках була ще вся земля, і нї один чужинець ще не вештавсь між ними: 20 Поки ледачий живе, поти він і мучить себе, та й число лїт (його муки) закрите перед гнобительом; 21 Шум страху в його в ушах, і під час спокою йде на його вбийник. 22 Не сподївається він із темряви спастися, а всюди меч перед собою бачить. 23 Блукаєсь усюди за куском хлїба; знає, що вже йому наготовлений, вже й під рукою в його день чорний. 24 Страшить його нужда, й тїснота подолїває його, наче царя перед боєм, — 25 За те, що простягав проти Бога він руку, й що вставав навпроти Вседержителя, 26 Виступав проти його з гордою шиєю, поза грубими щитами своїми; 27 За те, що вкрив лице собі салом своїм, а боки свої обложив жиром. 28 І оселиться він у містах розвалених, в господах, де вже нїхто не живе, що призначені на розвалини. 29 Не забагатїє він, і не вцїлїє майно його, й не розшириться по землї добуток його. 30 Мороку він не втече; галуззє його полумє спалить, а його самого подихом уст своїх захопить. 31 Оманений нехай не довіряє марнотї, бо марна буде й заплата йому. 32 Перед часом прийде конець йому, й віттє його не буде зеленїти. 33 Мов виноградина та, поскидає він недоспілу ягоду свою, й, як маслина, поронить цьвіт свій. 34 Оттак опустїє дом безбожника, й огонь пожере шатри підкупства, 35 (в думцї) Почав він зло, а зродив льжу, та й нутро (серце) його наготовує зраду.