1 На першому року Дарія, сина Ассвирового, з роду Мидийського, що поставлений був царем над царством Халдейським, — 2 Першого року царювання його я, Даниїл, дослідив із книг число років, яке було назначене словом Господнім до пророка Еремії, що сімдесять років перейде по опустошенню Ерусалиму. 3 І обернув я лице моє до Господа Бога в молитві й благанні, в пості, в веретищі й попелі, 4 І молився я Господеві Богові мойму, й сповідався, й говорив: Благаю тебе, Господи, Боже великий і дивний, додержуючий завіт і ласку до тих, що тебе люблять і певнять прикази твої! 5 Ми согрішили, творили неправедність, поводились упрямо й відступали від заповідей твоїх і від постанов твоїх, 6 І не слухали слуг твоїх, пророків, що від твого імени вговорювали царів наших і князїв наших, і батьків наших, і ввесь народ у країні. 7 В тебе, Господи, справедливість, а в нас на лицях сором аж по сей день, у кожного Юдея, ув осадників Ерусалимських і в усього Ізраїля, в близьких і далеких по всіх краях, куди ти вигнав їх за відступництво їх, із яким вони відступили від тебе. 8 Господи! в нас на лицях сором, у царів наших, у князїв наших і в батьків наших, ми бо согрішили перед тобою, 9 А в Господа, Бога нашого, милосердє і прощеннє. Ми бо ворохобились проти нього. 10 І не слухали голосу Господа, Бога нашого, щоб жити по його закону, який дав нам через слуг своїх, пророків. 11 І ввесь Ізраїль переступив закон твій і відвернувся, щоб не слухати голосу твого; за те ж і спав на нас проклін та клятьба, що написані в законі слуги Божого, Мойсея, бо ми согрішили перед ним. 12 І він здійснив слова свої, що вирік на нас та на суддів наших, що нас судили, допустивши на нас велике лихо, якого не бувало під небесами, а яке довершилось над Ерусалимом. 13 Як написано в законі Мойсейовім, так усе се лихо спало на нас; але ми не благали Господа, Бога нашого, щоб (допоміг) нам відвернутись від гріхів наших і зрозуміти правду твою. 14 Виглядів Господь се нещастє й наслав його на нас, бо Господь, Бог наш, справедливий у всіх ділах своїх, які чинить, але ми не слухали його голосу. 15 А тепер Господи, Боже наш, вивівший нарід твій з землі Египецької рукою сильною й являючий славу твою по сей день, (ми признаємо, що) ми прогрішились і коїли безбожність. 16 Та Господи! при всій справедливості твоїй нехай відвернеться гнів твій і досада твоя від міста твого Ерусалиму, й від святої гори твоєї; се бо за гріхи наші й злочини батьків наших Ерусалим і народ твій терпить наругу від усіх, що навкруги нас. 17 Тепер же почуй, Боже наш, молитву слуги твого й благаннє його і глянь ласкавим лицем твоїм на спустошену святиню твою, задля тебе самого, Господи. 18 Прихили, Боже мій, ухо твоє й вислухай, відтули очі твої й зглянься на спустошеннє наше й на місто, що на ньому назване ймя твоє; ми бо складаємо перед тебе благання наші, покладаючи надію не на праведність нашу, а на твоє велике милосердє. 19 Господи, вислухай! Господи, прости! Господи, вваж і вчини; не зволікай задля тебе самого, Боже мій, бо твоє ймення назване на місті твому й на народі твому! 20 І як я ще говорив і моливсь, та сповідався в моїх гріхах і в гріхах мого народу, Ізраїля, і складав молитву мою перед Господом, Богом моїм, за святу гору Бога мого, — 21 Як я молився ще далі, муж Гавриїл, що я бачив його переднійше в видиві, летючи швидко, доторкнувся до мене — того часу, як приносять вечірню жертву. 22 І, навчаючи мене, говорив зо мною й сказав: Даниїле! тепер я зійшов, щоб навчити тебе розуміння. 23 Як ти почав молитись, вийшло (од Бога) слово, й я прийшов оце сповістити тобі його, бо ти — людина бажання; так вважай на слово й зрозумій видиво: 24 Сімдесять сімок призначено для твого народу й святого міста твого, щоб були спокутовані проступки, запечатані гріхи й беззаконня прощені, та доки приведена буде вічна справедливість і затверджені будуть видива й пророцтва й помазаний буде Святий над святими. 25 Так дізнайсь і розумій: від того часу, як вийде приказ, щоб одбудувати Ерусалим, до Христа Владики — сім сімок і шістьдесять дві сімки; й вернеться нарід і збудовані будуть улиці та мури, але в тісних часах. 26 А як мине сім і шістьдесять дві сімки, відданий буде на смерть Христос, і не буде народом його той, що його одцурався. А місто й святиню розбурить народ воєводи, котрий прийде, й буде кінець його наче від повені; аж до кінця войни буде пустошеннє. 27 І утвердить завіт із многими одна (послідна) сімка, а в половині сімки перестане жертва й приносини, а святиня стане гидкою пусткою; на кінці же постигне давно призначена погибель й самого пустошника.