1 І вернувся той ангел, що розмовляв ізо мною, і розбудив мене, наче будять кого сонного. 2 І спитав мене: Що бачиш? Я відказав: Бачу сьвітильника, — ввесь із золота; зверху в його кубочки на оливу й сїм лямп на йому, а також сїм дудочок до наливання в лямпи, що на йому. 3 А коло його дві оливинї, одна праворуч од кубочка, а друга ліворуч. 4 І запитавсь я та й кажу ангелові, що розмовляв ізо мною: Проти чого воно, добродїю? 5 І відказав ангел, що розмовляв ізо мною, й промовив: Хиба ти не знаєш, що воно? А я відповів: Нї, добродію, не знаю. 6 Тодї озвався він і сказав менї: Се, — Господнє слово до Зоробабеля, і значить: Нї військом, нї силою вашою, тілько моїм духом, говорить Господь сил небесних. 7 Хто ж ти, велика горо, перед Зоробабелем? Ти — низина, а він положить угловового каменя при веселих викликаннях: Ласка, ласка на ньому! 8 І надійшло слово Господнє до мене: 9 Як руки Зоробабелеві заложили, основи під сей дом, так його руки й скінчать його, й зрозумієте, що Господь сил небесних послав мене до вас: 10 Хто ж би маловажив день сей, коли, радїючи, тоті семеро дивляться на будівельну вагу в руках у Зоробабеля? — се очі Господнї, що обіймають зором увесь круг земний. 11 Тодї озвався я й промовив до його: Проти чого ж сї дві оливини, праворуч і лїворуч сьвітильника? 12 І озвавсь я вдруге й промовив до його: Проти чого сї дві галузки оливні, що золотими дудочками виливають із себе золоту оливу? 13 І відказав менї: Хиба ти не знаєш, що се? Я ж відповів: Нї, добродїю, не знаю. 14 А він сказав: Се два помазані оливою, що стоять перед Владикою всієї землї.